Не знаю хто він… мабуть Прометей!
Бо він вогонь приніс в дарунок людям.
Щоб вітер не задув його ідей,
Резини кинув в нагороду друзям.
Потім лахміття, хмизу і гілок,
З каністри поливав якесь чорнило.
Ядучий дим встелив увесь куток,
І майже в кожній хаті засмерділо.
Здавалось небо кашляло в той час,
А Прометей, немов Нептун, взяв вила.
Почав в вогонь кидати пінопласт,
Та купа іще більше задиміла.
Де той орел, що тіло шматував
І кожен день клював твою печінку?
Чому багаття в хаті не розклав,
Щоб закаптити свою власну жінку?
Повітря вдосталь, думаємо ми,
Та чомусь кисень в масках у лікарні.
В нас «Прометеями», хоч греблю загати,
Та не одного не везуть до буцегарні!
1.04.24р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010103
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2024
автор: Степан Олександр