Два друга за столиком в барі сиділи,
Там пиво пили́, про життя говорили.
Один каже: "Друже! Як тво́я дружина?
Як сам? Бізнес як? Ще "брикає" машина?
А той йому відповідь: "Ніби все норма,
Лише в голові в мене трохи реформи.
Дружина вже місяць, як "губи надула",
Свою "кнопку звуку" ввімкнути забула.
"Що трапилось, друже? Чому не говорить?
За що тобі мстить? І за що себе зводить?
Щось вкоїв, мабуть? Ти ж "бродяга" відомий...
Хто-хто, ну, а ти, "років сто" мій знайомий."
"Нічого такого, щоб так "роздувати",
Але розкажу, щоб в собі не тримати...
Одного суботнього літнього ранку,
Гуляв біля річки я, ще до сніданку.
Та бачу на березі в метрі від річки,
В траві щось лежить і тримтить, як з гарячки.
Я ближче зробив крок - то жабка тремтіла
І ніби мені ледве щось говорила.
До неї нагнувся і тихо питаю:
"Говориш ти щось? Чи мене накриває?"
Вона голосніше: "Водички, водички...
Не пила її я з минулої нічки.
Сюди доповзла, ледве лапки ворушу,
Зробити ковток, щоб не вмерти, я мушу.
Візьми мене в руки, дай з річки напитись,
Її прохолодою дай оживитись."
Подумав я трішки. Гидливо, та шкода.
Взяв в руки її, оте чудо природи.
Підніс до води, дав напитись добряче,
Вона ж після того тремтить ще, а квакче:
"Я дякую, друже, мені ніби ліпше"-
Сказала вона трохи голосом сівшим -
"Ще змерзла я вся і тремчу, ледь не плачу...
Зігрій же мене, за добро я віддячу..."
І шкода мені знову жабку маленьку...
Поклав у кишеню та рушив тихенько.
Додому приніс, положив собі в ліжко,
Тепленько укрив. Ліг читати їй книжку.
Вона відігрілась і ніжно говорить,
А з мене очей ніби зовсім не зводить:
"Я вдячна тобі... Зміг мене відігріти.
Та хочу тебе ще таке попросити...
Не бійся мене, я насправді принцеса,
Мій батько король. Моє ім'я Інесса.
Чаклунка стара з мене жабу зробила,
О, якби ти знав, як цей час я прожила...
А шанс зараз є знов людиною бути,
Болотне життя щоб нарешті забути.
І ти врятувати мене, друже, можеш,
Ти - світла душа, ти мені допоможеш.
Цілуй ти мене і я стану принцеса,
І жаба "піде", стану знову Інесса.
Віддячу тобі всім, що маю у спадок -
Дам купу грошей, навіть дам цілий замок."
Розчулився я, трохи капнуло з ока,
На руки підняв, глянув в очі глибоко,
І губи підніс до тих губ ще зелених,
Гуло в голові від думок, геть шалених.
Торкнувся губами... і чудо відбулось.
Про що говорила - по-справжньому збулось...
Лежала на ліжку не жаба - Богиня!
Як Єва була, але "сочна", мов диня.
Ти віриш, мені? Це було диким шоком...
Слина з губ текла, і тремтіло під оком...
Такого не бачив, ніколи - ніколи...
Повір, бо це жесть, зовсім це не приколи."
А друг відповів із обличчям як маска:
"Я вірю тобі. Але це наче казка...
А що було далі? І що вона дала?
Чи дала тобі те, що так обіцяла?"
"Нічого, нажаль, не віддала Інесса...
Дружина прийшла...ну, а дома - принцеса...
Лежить просто гола зі мною на ліжку...
Було "до пупка", що в руках в мене книжка...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010159
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2024
автор: jogasan