Спішимо на роботу, далі шидше додому,
З понеділка по суботу, з року в рік.
До двадцяти, долаємо юнацьку гору,
А звідти вже не спиниш часу лік.
Бракує часу для рідних, для друзів.
То зморені, то знову треба працювать.
Живем у снах своїх іллюзій,
Гадаєм, що все вдасться наздогнать.
Не дивимось на небо, на зорі...
Не торкає за живе пташиний спів.
Сьогодні відкладаємо на завтра,
Бо впевнені, що попереду ще цілий вік.
Все життя будуємо та консервуємо,
Свої фінанси, мрії, почуття.
Для їх втілення часу не маємо,
Бо живем за принципом надії й майбуття.
Старість і смерть-гості нежданні.
Без попередження приходять до нас.
І як не проси їх...Вони невблаганні,
Хапають в обійми і тягнуть у останній вальс.
Не забуваймо, що кожна мить як остання.
Обнімаймо вчасно рідних, друзів, дорогих...
Любімо, прощаймо, даруймо кохання,
Сьогодні і зараз, допоки жива ця неповторна мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010388
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2024
автор: Окsi