Її посмішка така
Гірка.
Її сміх такий
Сумний.
Невже не бачиш?
Невже не чуєш.
Її краса, мов вранішня
Роса.
Її голос, мов достиглий
Колос,
Гойдає вітер
При землі.
Її блискучі очі –
Ночі.
Її вогненний дотик –
Опік,
І все, чого торкнеться,
Вже її.
Невже цього не видно
Сильно?
Невже так сховано
Закохано
Серед війни.
Обійми її, обійми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010558
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2024
автор: Андрій Лагута