Вітер заплітає пісок у моє волосся.
Море видає білим шумом мої секрети.
Це було кохання... А може мені здалося.
Бо я тут сама, а де ти? Скажи мені, де ти?
Пустку в тобі не наповнюю більше змістом.
Б'ються об причал мої спогади в сотні уламків.
Ми були зліплені долею з різного тіста,
Я так й не змогла помістити себе в твої рамки.
Десь там за горою вже сонце вкладається спати,
А тут спокій заповнює душу оранжевим світлом.
Весна вже давно одягнула заквітчані шати,
В повітрі вже п'янко і солодко пахне літом.
Старанно розсипавши зорі на чорній стелі,
Ніч пестить мене шовковисто-м'якою рукою.
Самотність моя так доречна на цій пастелі...
А знаєш, без тебе краще, ніж бу́ло з тобою.
17.11.2023, Вльора (Албанія)
09.04.2024, потяг Золочів-Київ (Україна)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010656
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2024
автор: Юлія Ярема