Ми з будинком здригались під гуркіт боїв.
Раптом погляд проникливий, мужній
із графіті настінного наскрізь проїв...
То дивився на мене Залужний.
Він вдивлявся крізь мене й безодню з тривог,
через смерті близьких побратимів
у прийдешнє, якого боявся сам Бог.
Генерал же вбачав у нім стимул.
Бачив сміх, Перемогу й повсталу з руїн
рідну землю, розквітлу, потужну.
Більш немає на світі таких Україн,
що викохує в серці Залужний!
Хоч благали вожді припинити вогонь,
до ганьби перемир’я схиляли,
та ніхто і ніщо не зупинить його,
не зламає його ідеалів!
Ані звільнення Криму, ні ворога крах
не зупинить ніхто і не зжужмить!
Бо бринить і буяє у всіх на устах:
«З нами Бог і отаман Залужний!»
Чітко знає і робить роботу свою.
На інтриги чужинців – начхати.
Бо ніщо не цінніше для нього в бою,
ніж життя і здоров'я солдата!
Бо у Нім, крізь рішучість та погляд-рентген,
через серце велике й крізь тугу
проступає козацький відроджений ген,
дух одвічний Великого Лугу.
В тілі ворога міцно застряг, наче цвях,
Перемоги намітивши контур,
крізь графіті підтримує віру в серцях,
так далеко від лінії фронту.
На погони зірки не збиває з орбіт,
не купається в світлі софітів.
Просто знає, що робить. Уміє робить.
Просто робить найкраще у світі.
Серед міста отямлюсь від гуркоту війн,
відпущу всі страхи осоружні.
Бо з графіті до мене всміхається він –
Генерал Перемоги
Залужний.
© Сашко Обрій.
06.01.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011044
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.04.2024
автор: Олександр Обрій