Квітневий сніг встеляє путь
В садку похилих вишень.
Чи люди хоч колись збагнуть
Своє призвання вишнє?
Коли нещадно дме борей,
Пручатись мушу... й буду!
Мене бентежить світ людей –
У ньому повно бруду.
Біленький цвіт на землю ліг –
Стежа либонь під снігом.
А десь і справді зимно – збіг?
Та я не вірю в збіги.
17.04.2024
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011246
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2024
автор: Олена Студникова