Прогулянка на зле місце
Уже давно минулий день із життя, який захотілося увічнити
Пізня весна гріла і починала палити.
У інституті стояла пауза перед сесією, коли семінари за семестр уже завершено, а сесія ще не почалась. Семінарист, аспірант, у якого була ще гарна робота, в светрі і, хоча був молодий, з невеликою лисиною, оголосив результати й відпустив групу: затримуватись не було чого.
Три дівчини з цієї групи з нічого робити пішли разом гуляти. Одна з них навчалася на «відмінно» і того дня була одягнена в довгу спідницю. Інша не лише навчалася на «відмінно», але й любила фантазувати; того дня на ній були джинси. Обидві вони вважали себе розумними і поки що обґрунтовано. Третя приїхала з могутньої східної країни; дві перші дружили з нею з цікавості.
Утрьох вони вийшли з будівлі інституту, схожої на великого білого птаха без голови та з розкинутими крильми. По крилах у три ряди протяглися вікна; кам’яному птаху вони служили замість очей.
Дівчата вийшли за браму, сіли до тролейбусу і проїхали три зупинки у бік телевежі. Вийшли з тролейбусу і пішли у світлий зелений парк.
Декілька життів тривали тут, кожне – по своєму. Баби повзали по землі, збираючи трави у мішки з наволок для подушок. Присутність цих бабів нагадувала про назву парку. Молода сім’я також вийшла з тролейбуса. Дівчинка років п’яти радісно кинулася до центру парку; спокійні батьки прямували за нею.
Великий корабель зводився на галявині посеред парку; щоглу його було складено з бронзових людських фігур. На вершині щогли мати схилилася над дитиною, нижче інша жінка заломила над головою руки, попереду всіх стояв мужній чоловік, готовий, та безсилий їх захистити. Здавалося, що корабель нерухомий, але насправді він плив крізь десятиліття.
Позичальник і жадібний злодій колись особливо лютував тут.
Три дівчини зупинились перед кораблем і помовчали, тому що треба було помовчати. Потім дві перші захотіли ще раз показати, які вони розумні.
- У нас у старших класах – сказала розумниця, - був цікавий вчитель літератури. І він якось задав нам питання: «Якби Ромео і Джульєтта лишилися живі, як вони жили б разом?»
- - А!- підхопила фантазерка, - Я знаю це питання. Він, мабуть, хотів відповіді, що вони не були б щасливі.
- - Може й так. Вони були юні й надто мало знали один одного. Рання смерть, можливо, врятувала їх від більшого й довшого страждання.
- - Та їх має бути жаль. Читач має вірити в їх щастя, щоб жаліти їх. Вони жили б довго, і в них була б чудова сім’я.
- - Хотілося б, щоб так. Та загальні життєві закономірності…
- - До чого тут загальні закономірності, якщо кожна людина унікальна?
-
Гостя не брала участі в розмові; вона просто раділа сонячному дню і компанії.
- Корабель не чув дівчат, оточений стіною із застиглого крику болю й кільцем з численних почтивих хвилин мовчання. Мати продовжувала сидіти, схилившись над дитиною. Ті, про кого говорили дівчата, теж пливли на цьому кораблі, та серед багатьох, надто багатьох інших тіней.
- Дівчата вийшли з парку й пішли повз нього пішки до інституту. Білі квіти падали з дерев, плуталися у волоссі й вкривали дорогу. Повітря весни було повне тепла й солодощів, і хотілося лише повільно йти вперед.
21.03.2024. Переклад 20.04.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011429
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2024
автор: Валентина Ржевская