Квітень упокорився негоді.
Він знає, настане мить,
і кожна клітина Всесвіту
запульсує новою силою.
А поки ще не час...
Ще поки квіти мокрі та принишклі.
.............................
І пригадується їм це одвічне чекання
та небо холодне над головою.
Пригадується, як квітень непомітно
огортав їх надією,
будив уяву, зароджував прагнення...
Він вихоплював їх з полону беззмістовності,
зміцнюючи певність
в безперечній потрібності та не даремності.
І ось так, зігріваючись,
куштуючи гарячий зелений чай,
вони й не помітили, як зійшло сонце.
20.04.2024р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011528
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2024
автор: Іванюк Ірина