Чи ти тепло знайти в собі зумів,
Чи зрозумів життя людського сенс?
Веселкою, між сонця і громів,
На батьківський поріг душа несе.
Рвуть стежку полини та чебреці,
І під ногами шовк із ковили.
Біжу я із ромашками в руці
Шляхами, що життя мене вели.
Спішу до двору, аж не чую п’ят,
Не впізнаю з роками я людей.
Мій друг, найвеселіший із хлоп’ят,
По стежці сина власного веде.
Ліс постарів, неначе занеміг.
(Любило молодняк дівча мале!)
І тільки мама вийде на поріг,
А тато десь у небі журавлем…
Букет ромашок мамі піднесу
Із купою схвильованих вітань.
… І падає з тополі білий сум
За всім, що розгубили крізь літа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011694
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2024
автор: Білоозерянська Чайка