1
І коли ти заснеш
у обіймах мовчання,
звідкись прийдуть віки.
І розгойдані мева
південних степів
знов зітхнуть ковилою,
де тебе поряснив
ніжний дотик
до щастя...
І візьмуться за руки
правічні мости,
щоб твій дух возз'єднати
з душею.
2
Озирнись,
може, щось не побачив
у смарагдах очей.
Там твоя половинка
похилилась під святом.
Завтра
кинеться доля
знічев'я
у сивий туман.
Відбери
свої крила
у неї.
3
Мислеформи асоціацій
сперечаються з вівтарями.
Завтра буде туман,
якщо виграє спокій.
Ми поставим на кін
цілу діжку із дьогтем.
Пригощайтеся, свідки
порожніх трибун.
Всі нулі
тут зібрались
на свято.
4
Мертве золото світу
в діамантових снах
зачепилось
за крила ілюзій.
Може, ще нас підкине
вчорашній водій
до глухого кута
з роздоріжжя
епох.
5
Промивання очей —
не ранкова зарядка.
Скільки світла втекло
у зашпарини мрій...
Сивочолі гетьмани
розставляють шляхи,
над якими
трудилися змори.
Знов на згадку зими
нас посадять
на теплий
ослінчик.
Заберіть свої крихти
зі столу чуми.
Робін Гуд повернувся.
Зачиняйтесь, валькірії!*
Буде вам тут
тісний пантеон.
*Валькі́рії — «ті, що обирають загиблих» — у скандинавській міфології войовничі діви, які беруть участь у розподілі перемог і смертей у битвах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011834
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2024
автор: aleksgun