Усе іде, але не все минає
Над берегами вічної ріки.
Ліна Костенко.
А сивий час усе про вічність знає:
То байдуже – хвилина чи віки.
Живе народ, що бореться, страждає
І за вселюдські сплачує гріхи.
Створив для людства письмена і храми,
Правдиву душу в пісню вклав свою
І провістив високими словами
Свободу, що освячує в бою.
Ридає серце не в одної неньки,
Громи гримлять зі сходу, з далини.
І знову «засвіт встали козаченьки»,
Життями гасять полум’я війни.
Рве землю й тіло ненависна зброя,
Нерівний бій… А людство все дріма.
Нам треба ЄДНІСТЬ – вистоять в двобої,
Щоб полягла імперія-тюрма.
Нам треба ВІРА – з нами наша правда!
Вставайте, люди! Озовися, Бог!
Спинімо звіра, щоб настало завтра –
Для України і для всіх епох.
І будуть Київ, Харків, Львів, Полтава…
У сяйві храмів гомоніть віки,
Щоб процвітала українська слава
«Над берегами вічної ріки».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011907
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2024
автор: Світла(Світлана Імашева)