Мені приснилось, - вранці по стерні,
Де коники тікали на всі боки,
Поблизу тихої, як сон, затоки
Я біг - і літо молоде нівроку
Назустріч усміхалося мені.
І не колола, лоскотала лиш
Стерня, як щільна щітка, мої п'яти,
В обличчя дихав ранок ніжно м'ятою
В душі щось розквітало, наче свято,
І вітер шепотів, чи то комиш.
Куди я поспішав? Спішать завжди
Кудись там роки юні безоглядно,
І кожен день для них буденне свято.
Куди летіли роки молоді ?
Я, мабуть, щастя відчував тоді.
А зараз що? То згадки лиш одні...
Я поспішав, прокинувшись до світла,
І ранок розгоравсь привітно...
Вкінці весни і напочатку літа
Так в радість все було тоді мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012084
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2024
автор: Рунельо Вахейко