Ще ледь золотіє за кронами.
Ще небо прозоре і високе,
а вечір лагідний...
Ми так спраглі цього чуття,
легкого, мов сплав повітря!
Ми так прагнемо ототожнювати себе з сонцем,
його теплим розливом в обіймах тополь,
що знову і знову зникає за обрієм...
Поміж ідей та поривань,
посеред часу стрімкого, як течія Дніпра,
поміж теперішнім і майбутнім,
поміж тим, що сказане і тим, що тільки сходить.
Зникає, щоб наповнитись.
Увібрати сили...
Щоб завтра знову нести тепло у люди.
28.04.2024.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012165
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2024
автор: Іванюк Ірина