Голгофа
Стікають краплі по хресту і падають поволі,
Дощем багряним у розпечений пісок,
З під шпичаків, натягнутих на скроні,
З кривавих ран, що по собі лишив ціпок.
- Пробач їм, Господи, адже не відають, що чинять,
У відповідь : - Спаси себе, якщо ти Божий син,
Судомами понівечене тіло зводить,
Проти усього всесвіту лиш Він один.
Звисає шкіра, пошматована на клоччя,
Біліють ребрами розтерзані боки,
Кроваве місиво спотворило обличчя,
І хижі посмішки на відстані руки.
Вінець терновий замість царської корони,
Найближчій учень, раптом став чужим,
З одної сторони лунають клятви і прокльони,
А з другої: - Згадай мене у царствії Своїм!
Роздерто верхній одяг на чотири части,
Розіграно за жеребом хітон,
- Це син твій, жоно, а це твоя вже мати,
Летять слова над натовпом, як сон.
Розтрощенні кістки, проп'яті стопи і долоні,
Цвяхами грубими роздерта нагло плоть,
Сухі і спраглі губи шепчуть мимоволі:
- Чому покинув Ти мене, Господь?
Вдирається до рота губка, оцтом повна,
Здираючи запеклу кров з розбитих вуст,
В очах застигла пелена червона,
А у вухах - поламаних суглобів хруст.
Десь там внизу юрба розхрістана регоче,
Тримає наготові списа вартовий,
- Передаю свій дух у Твої руки, Отче!
Звершилося! І темрява настала навкруги.
Дрижить земля і ллється кров з водою,
Через пробитий гострим лезом бік,
Шепоче сотник, давлячись сльозою:
- Був дійсно праведним цей чоловік!
Спочиле тіло овиває плащаниця,
Ніч-день минає, потім знову ніч,
І ось, нарешті, вже порожньою стоїть гробниця,
Зі входу камінь відкотився пріч.
На ньому ангел в сяючих одежах,
Мов блискавка, що падає з небес:
- Шукаєте живого поміж мертвих,
Його нема тут! Він - воскрес!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012354
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2024
автор: Костянтин Вишневський