Стихли крики і постріли бою,
Сонце котиться в даль золоту.
В полі соняшник, символ героїв,
Тягне квіти свої в висоту.
Бачить свідок жахливих трагедій
В літній тиші з минулого сни, -
Екіпаж на маневрі прогледів
Спопеляючий випад війни.
Командира боєць не дослухав,
Розвернути машину не зміг.
Жовтий соняшник, квітка розлуки,
Від розриву снаряда приліг.
Вечір вийшов в серпанку густому
І суцвіття закрив золоте.
Із "тридцятки" механік додому,
До сестрички уже не прийде.
Тільки в темряві голову далі
Розвернув проти ходу Ковша
Жовтий соняшник, квітка печалі,
України безсмертна душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012661
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2024
автор: Леонід Луговий