О сяйво, таїни свіча,
Твій погляд – неба нескінченність.
Цей вічний, нездоланний час
Тече в мені, як Боже вчення;
Зве синусоїдою днів:
То людяне перемагає,
То знов Божественне в весні
Несе мене над білим гаєм…
То зачарована імла
Стає сердечності зорінням,
Немов веселка розцвіла
До неба плин – в землі коріння.
Тримає нас низький уклін,
Та крила врешті виростають –
То ж встаємо бодай з колін,
Душа у радості до краю…
Нам кажуть: «Все мине в порі…»
Це так – іде за літом осінь…
О сяйво, Таїни горіх –
Не покидаєш мене й досі…
Що там , за ним – енергій дзвін,
Тінь невагомого творіння?
Чи то Грааль, чи серпантин
Світів натхнення диво Гріна…
06.05.2007р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012817
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2024
автор: Променистий менестрель