Гнув буйний вітер вербу,
Хилив та додолу згинав,
Але тонкий стан її
Дедалі сильнішим ставав.
Гарцював, шматував сумну,
Що до землі гілля схилила,
Не випити душу йому,
Бо тільки лиш в ній справжня сила.
Щез той вітер, зник, полетів,
Щей курява за ним полопотіла...
Стоїть красуня край води
Над ставом тихим коси розпустила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2024
автор: DarkLordV