* * *
Кажуть: – Відпусти…
Тож відпускаю.
Не тримаю більше, відлітай
і долоні легко розтискаю.
Пташкою лети в свої краї.
Як я буду жити, не питай,
навесні розкажуть солов’ї.
Кажуть: – Ти не мій…
І правду кажуть.
Ти не власна книга чи предмет.
Розведу ночей осінніх сажу.
Розрівняю темряви рубці
світлом незатьмарених планет.
Годі просто йти на манівці.
Кажуть: – Щастя є.
Беру на віру.
Тиша – насолода для душі…
Та контакт потрібний навіть звіру.
Часом затісна пуста нора…
Серце крають смутку лемеші.
Хай… Посію зародки добра.
Кажуть різне… й я собі кажу:
– Досить гріти доленьку чужу.
Не бажаю й вже не докажу,
де переступила зла межу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013175
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2024
автор: на манжетах вишиванки