***
Бузкові намиста омиті та чисті
хрещато, мов перли, зоріють у вись,
і падають дзвінко краплини іскристі
у трави та зелень, що змокла наскрізь…
Несу парасолю, здіймаю над нами,
мов щит від дощу, від атаки краплин,
Під ним, сподіваюсь, добігши до брами,
сховаємось в дім, ще сухі до колін…
А дощ все сильніше і б’є в барабани
дахів жерстяних і хай-хетить стрімкий…
А нам вже не лячно… Лиш смішно, як в джбані
сполохана жабка пірнула в напій…
І нам вже не мокро, зігрілись в обіймах
сухих і надтеплих моїх одежин
і чаю, що в чашці димить, як снодійне,
й злітає над нами, міфічний, мов джин…
І нам вже так солодко… плед на дивані,
картини графічні… Об’ємність тепла
тече від каміна, п’янке до нірвани,
як гілка бузку, що у вазі зі скла…
©Ігор Штанько
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013284
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2024
автор: Hmelyar