Ти зовсім мене не любиш.
Ти знову її голубиш.
Для тебе вона – це трави,
Якими ідеш до слави.
А я хто? Якась смітинка,
Яку ти, немов билинку
Засохлу, женеш за межі,
Бо зайва в твоїй одежі.
Умом я збагнути можу,
Чому в твій палац не входжу.
Та серце мій розум топче,
Живе, як собі захоче –
Кричить, як уранці півні,
Як сонце, горить, опівдні,
Росте, як у печі паски.
Діждеться від тебе ласки?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013325
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)