Пазли (133)

Збери  мене  з  долонь,  повних  уламків,
склади  ж  ти  пазл  з  моєї  душі.
Скільки  мине  ночей,  і  скільки  ранків,
не  знаю  я,  лиш  тріск  в  пустій  тиші.

Візьми  побільше  клею  і  турботи,
цей  глечик  був  розірваний  тротилом.
Буде  не  легко,  купа  там  роботи,
а  інструменти  вкрились  тяжким  пилом.

Вартує  та  мозаїка  зусиль,
всіх  шрамів  і  порізаних  рук?
Опіків  клею,  беззсоних  нічних  хвиль,
для  звуку  радості,  і  серця  швидший  стук?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013452
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2024
автор: Zak_Marko