Все несуть вітри до виднокраю,
Коливають маковий цей світ –
Золоті степи в земному раї,
Як душі безсмертної політ…
Ці ромашки дивляться на мене –
Поцілунок кожної весни…
Скільки ще вдарує Ойкумена
Сліз із моря, древньої сосни…
Де я був у тих тисячоліттях,
С ким ділив там вогнища тепло,
У якій печері спав на вітах,
Звідки на цю Землю принесло?
У зірковім небі все незмінно
За ось цей миттєвий людський вік –
Щось на кшталт стежини в полі міннім,
Ось Дніпро моє, а ось вже Стікс…
Скільки ж пристрастей в цієї миті,
Коротесенькій, що є – життя,
В нім хвилини і роки сповиті…
Недарма Вселенський в’ється стяг.
Недарма там Божа колісниця –
Потаємна, та жива в віках.
Нам у Світлі й Радості лиш сниться
Дійсності закрита ще ріка…
В’ячеслав Шикалович
27.07.2010р. – 18.05.2024р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013466
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2024
автор: Променистий менестрель