Лежу я кров'ю протікаю
Лежу в окопному бруді
мені так гарно я вмираю
та вже не хочу я йти
Не заздрю я тобі солдате
кому виконувати наказ
кому від смерті в смерть стріляти
життя спасаючи вбивать
Дивлюсь на рани кров пускаю
життя в агонію злива
мій колір бруд тут розбавляє
червоний з чорним проявля
І біль пішла немає слуху
в очах стемніло вже моїх
та бачу я себе та буд то
я підіймаюсь над своїм
Обм'яклим зморщеним устало
Лежачім тілом без душі
та я душею над ним літаю
дивлюсь на тіло все в крові
і Бачу як біжить сутулячись
сестричка червоного хреста
до цієї воронки в лісосмузі
Криваво рудого рядна
Навіщо я тобі потрібен
я вже не треба сам собі
а ти трясеш мене за шкіру
Та притискаєш до землі
Я так зморився а ти пригнувшись
бинтуєш рани на ногах.
та обережно шукаєш пульси
на покривавлених руках
ти б'єш моє лице і з лівої в право
і знову іншою рукою
залиш не відчуваю вже удару
моє лице білим біло
в минулому секунди всі в тривозі
бажав я смерті ворогам
а зараз я пішов у спокій
та б'ється наді мной вона
ну що ти робиш ворушись
я чую крики і вона
підняла голову та в небо
благання погляд відала
так дивиться наче все бачить
і по щоці біжить сльоза
чомусь лежачи у покої
я спокій знову змарнував
в ту мить коли сльоза упала
я встиг побачити її
та біль мене опанувала
я звив як вовки при луні
Мене й гнуло й кидало
я закричав, як тільки зміг
А медсестра за посміхалась
ти будеш жити сину мій
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013665
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2024
автор: Андрій Листопад