Ага Шахід Алі Постскриптум Вовка до „Червоної Шапочки”

По  перше,  майте  співчуття  до  мого  розуміння  історії:
Я  це  роблю  для  нащадків,
для  вихователів  з  дитячих  садочків
і  для  пояснення  моралі:
маленькі  дівчатка  не  повинні  тинятися
в  пошуках  дивовижних  квітів,
і  їм  не  слід  розмовляти  з  незнайомцями.

І  потім  майте  співчуття  до  мого  чесного  розуміння  сюжету:
Хіба  я  не  міг  проковтнути
її  прямо  в  лісі?
Чому  я  її  розпитував,  де  живе  бабуся?
Ніби  я,  живучи  в  лісі,  не  знаю  про  будиночок
під  трьома  дубами
І  про  бабусю,  яка  живе  в  ньому
зовсім  одна?
Хіба  я  не  міг  її  проковтнути  за  кілька  років  до  цього?

І  можете  звати  мене  Великим  Поганим  Вовком,
віднині    це  моє  єдине  ім'я.
Все  ж  я  не  був  розбещувачем  дітей,
Тільки  погодьтеся,  що  вона  була  таки  гарненькою.

Ще  про  мисливця:
Чому  я  спав,  коли  він  розпорював
Мою  товсту  чорну  шкуру
і  наповнював  мене  сміттям  і  камінням?
Я  побіг  з  цим  тягарем  і  впав,
тільки  для  того,  щоб  дітям  було  смішно
як  гуркоче  каміння
у  розрізаному  животі,
і  вивалюється  з  нього  сміття,
У  повній  відповідності  з  часом,
коли  казка  повинна
закінчитися.

[b]Agha  Shahid  Ali  The  Wolf's  Postcript  to  'Little  Red  Riding  Hood'[/b]
First,  grant  me  my  sense  of  history:
I  did  it  for  posterity,
for  kindergarten  teachers
and  a  clear  moral:
Little  girls  shouldn't  wander  off
in  search  of  strange  flowers,
and  they  mustn't  speak  to  strangers.

And  then  grant  me  my  generous  sense  of  plot:
Couldn't  I  have  gobbled  her  up
right  there  in  the  jungle?
Why  did  I  ask  her  where  her  grandma  lived?
As  if  I,  a  forest-dweller,
didn't  know  of  the  cottage
under  the  three  oak  trees
and  the  old  woman  lived  there
all  alone?
As  if  I  couldn't  have  swallowed  her  years  before?

And  you  may  call  me  the  Big  Bad  Wolf,
now  my  only  reputation.
But  I  was  no  child-molester
though  you'll  agree  she  was  pretty.

And  the  huntsman:
Was  I  sleeping  while  he  snipped
my  thick  black  fur
and  filled  me  with  garbage  and  stones?
I  ran  with  that  weight  and  fell  down,
simply  so  children  could  laugh
at  the  noise  of  the  stones
cutting  through  my  belly,
at  the  garbage  spilling  out
with  a  perfect  sense  of  timing,
just  when  the  tale
should  have  come  to  an  end.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013692
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2024
автор: Зоя Бідило