Ждіть добра,
Та добра давно нема.
Вийшла бабця на город,
Бурянець....
У руки сапку...
Хоч спина давно болить,
Слід же грядку обробить.
Люди добрі,
Скрізь сусіди...
Від сусідів
Завжди ж й біди.
Знизу вийшов помічник.
В ОЗК, до нього звик.
Респіратор натягнув
І до саду...
Ядом листя обробляє
І на бабку не зважає.
Поважають пожилих.
-Дихай бабцю.
В хату шмиг.
Вітер, вітер завиває,
Яд цей всюди розвиває.
Вчора бабця не сапала,
Сусід їв в садочку сало.
Отака у нас країна.
Кожен звик.
Одна трясина.
Всі спочатку ми сміялись.
Жартів навіть не лякались.
Той над бабкою жартує.
Шут країною керує.
Не з кварталів, а з країни
Роблять всюди тут руїни.
Свій садочок обробив.
-Дихай, бабцю,
Час такий.
-Мій садочок з неба травлять,
Скоро всіх туди відправлять.
Ти бабусю, привикай,
Буде восени врожай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2024
автор: oreol