Довбуть кийками згорбленi сусідки
в'язкий щоденний морок, що не зник,
і знов виходять з темряви, з нізвідки
старенька хата й вишитий рушник.
Промінчик сонця грає і сріблиться,
сховається і знову за своє —
то бавиться довершена дрібниця,
яку з кишені ранок дістає.
Життя спливло, а згадується й досі
липневий ранок, схожий на оцей,
і мерехтливий зайчик на підлозі,
народжений щілиною дверей.
За всі грiхи — соромнi i скоромнi —
я став собі тверезим і чужим.
Ти не тулися, зайчику, до скроні,
бо там суворий візовий режим.
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013710
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2024
автор: Олександр Таратайко