Sonnet 17 by William Shakespeare
Who will believe my verse in time to come,
If it were fill'd with your most high deserts?
Though yet, heaven knows, it is but as a tomb
Which hides your life and shows not half your parts.
If I could write the beauty of your eyes
And in fresh numbers number all your graces,
The age to come would say 'This poet lies:
Such heavenly touches ne'er touch'd earthly faces.
So should my papers yellow'd with their age
Be scorn'd like old men of less truth than tongue,
And your true rights be term'd a poet's rage
And stretched metre of an antique song:
But were some child of yours alive that time,
You should live twice; in it and in my rhyme.
-------------------------------------------------
Шекспір. Сонет 17 (за мотивами)
Не знаю, чи повірить хтось рядкам,
написаним про тебе… В майбутті
не зникне образ твій, але життям
не буде це… Слова мої пусті.
Вони як домовина, маячня
і зрештою десь зникнуть у віках…
Колись про мене скажуть: «Це — брехня,
на цих, давно пожовклих, сторінках
занадто гарно вже поет старий
цей образ для нащадків змалював.
Прекрасний він, та штучний, не живий!»
Тому я дуже хочу, щоб ти знав:
ти зміг би жити двічі — у синах
своїх та ще й у цих моїх віршах…
(серпень 2017 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013890
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2024
автор: Геннадий Дегтярёв