[i]Нехай глибина, але все ж на поверхні...
[/i]
Мальоване море не має надії,
У ньому вершина - твоя самота.
Коли залягають вітрилами вії,
Здіймається подих і вся німота.
Мальовані скелі не мають безсилля...
Із ними зникають безкраї світи.
Зябрами пафосу бліднуть сузір'я,
Немов у кайданах віщун-пустоти.
Молочні заграви лякають водою,
Що знов уливається з гирла джерел.
І різані неба згасають золою
Виши́ваних золотом чистих ідей.
Залежна година хотіла б заснути...
Темрява глибша за долю світил.
Аби ж послідовно і все ж не втонути
У плавності й видиві щемних мастил...
19.05.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014084
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2024
автор: Сара Ґоллард