Весна як дань - зеленобуйна повінь.
Аж груди тисне, терпну у красі.
Стоять ліси, затихлі напівслові,
Ще не струсивши з листячка роси.
Нечепаність, аж дихати боюся,
Така поезія, хоч слів іще нема.
Мілію, м'якну, мучусь і молюся
Ковтаю щастя просто, задарма.
Під небом вишнім гусне цвіт акацій,
Сканують душу білі пелюстки...
Не хочеться весну цю відпускати
Й вертатись до своєї самоти,
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014092
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2024
автор: Олена Жежук