Люблю сад Коцюбинських

Люблю  сад  Коцюбинських

Люблю  сад  Коцюбинських  у  росі,
Коли  п’ють  свіжість  після  ночі  віти.
Це,  мов  дарунок  неба  від  месій*,
Коли  весна  вітається  із  літом.
Не  ‘дна  трудилась  там  людська  рука,
Створивши  царство  із  дерев  і  квітів,
Що  сонцю  посміхаються  й  зіркам,
Людським  теплом  також  вони  зігріті.
Люблю  сад  Коцюбинських  я  давно,
Кохаюся  у  колориті  пишнім.
Це  в  Божий  рай  прорубане  вікно,
Де  в  тихім  вальсі  квіт  кружляє  вишні.
Захоплююся  пружністю  агав**,
Що  прибули  із  Середземномор’я,
На  них  сніжок  ніколи  не  лягав,
Адже  вони  зимують  у  коморі.
Люблю  цей  сад  і  в  сонячнім  вінку,
Тоді  дарує  він  красу  і  втіху,
Нагадуючи  з  кольорів  ріку,
Де  на  поромі  –  яблуні  й  горіхи.
В  вечірню  пору  теж  люблю  цей  сад,
Як  місяць  повновидий  тут  гостює,
Ялини  обіймає  і  фасад,
Калину  й  бюст***,  і  молоденькі  туї.
Не  можна  не  любити  цю  красу,
Адже  вона  нас  живить,  надихає.
Сюди  свою  я  ауру  несу,
Тоді  в  душі  акорди  не  стихають.
                                                           24.05.2025.
---------------------
Месі́я  *—  в  іудейській  і  християнській  релігіях  —  посланець  (помазаник)  Божий,  який  має  з'явитися  для  врятування  людства  від  зла,  страждань.
**  —  рід  сукулентних  рослин  підродини  агавових.  Свою  назву  рід  дістав  на  честь  Агави  —  дочки  одного  із  стародавніх  міфічних  царів.
***  –  Бюст  Михайла  Коцюбинського.
©    Ганна  Верес  Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014118
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2024
автор: Ганна Верес