[quote]Коли людина впала, вона стала порожньою, і в неї немає нікого ближчого, ніж своя особистість. Вона повернулася до своєї особистості й оберігає її: не дозволяє, щоб її хтось ображав, бажає, щоб про неї всі добре думали, а водночас не звертає уваги на те, яким життям вона живе, що робить і як робить...[/quote]
[quote]Когда человек пал, он стал пуст, и у него нет никого ближе, нежели своя личность. Он повернулся к своей личности и оберегает ее: не позволяет, чтобы его кто-то обижал, желает, чтобы о нем все хорошо думали, а при этом не обращает внимания на то, какой жизнью он живет, что делает и как делает[/quote]
Знання з "Капіталу"
Забуті давно.
Якщо всіх не знищать,
Засяє Добро.
Бог є життя,
Кохання єднає,
Мир наш сіяє,
Радістно
Камінь з душі
Викидає,
Нас окриляє,
Світанків чекає.
Без диявола
Й порятунку ж немає.
Ми діти батьків
З усім негативом.
Духам лихим
Своє тіло даєм.
Невидимий дух
Осяжним стає.
Думками своїми,
Власним умом,
Світ цей наповнюєм,
Людоньки, злом.
Незадоволенні навколо,
А все із зла,
Із зла малого.
В сім'ї людей
Було багато
Та невдоволення одного
Веде усіх до зла лихого.
В непокорному Бог не оселиться,
За власну волю всіх вб'є, не застрелиться.
Зло не боже то творіння,
Інтелекту це видіння.
Мислячі духи керують людьми.
В пекло ведуть думки нас, думки.
Пали ми духом.
Стали людьми.
Адська вже заздрість
Править людьми.
Заздрість нічого
Давно не цурається,
Печаттю на серці
Бути старається.
Антихрист на серце
Печать цю наклав,
Заздрим чужим,
Зазбрим й близьким.
Від Бога в думках
Ми віддаляємся.
Такими як всі
Бути стараємся.
Грішні.
Огидні.
Стадо істот.
Заздрість - печать,
Пекла оплот.
Миру немає,
Муки в душі.
Всюди думки,
Навіщо вірші.
Псалми ми у серці
Давно не співаємо.
Мирно у просторі ми не сіємо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014161
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2024
автор: oreol