В мами України і тата Року народилося дитя – Літо. Це сталося 1 червня, в час, коли земля вже була причепурена квітами і травами, коли на ній без догляду і з ним виросли такі рослини як лаванда, шавлія, чебрець та м’ята, які наповнили навколишній простір чудовим ароматом, коли клумби вкрили різнобарвні лілії та гвоздики, як на них почали розпускатися троянди, коли у селах та селищах під будинковими загорожами розпустили свій цвіт червоні, рожеві та білі матіоли, й рясно зацвіла акація й вайгела у парках на кущах. Літо, яке народилося, швидко росло .З першого ж дня воно стало на ноги й почало ходити лугами, степами, полями, лісами, дорогами, дворами, парками, садами і випускати зі своїх легень у простір теплий подих. Від його доторків росли й достигали вишні та черешні в саду, полуниці й суниці на грядках. За це люди дякували літу. Інколи це дитя Року стрибало по траві й по тротуарі, як промені сонця по віконній шибі, інколи воно котилось, як футбольний м’яч, бігало, як песик, плавало, як гусак, і навіть літало – саменьке або у парі з вітром, хмаркою чи із птахами. Літо у червні нагадувало дитину – було таким мінливим та вередливим, як вона, і то сміялося й випкидало жар із очей, то журилося й пускало з очей сльози.
У липні літо виглядало як молода людина. Воно ходило поміж липи і гладило їх. Від його уваги та любові вони випускали із суцвіть дрібний білий цвіт – пахучий, цілющий. Розкривали свій цвіт і гортензії на клумбі, коли літо торкало їх своїми теплими м’якими пальцями, й ромашки та дзвоники в лузі, коли воно усміхалося їм. Достигали від теплого погляду Літа абрикоси та персики у садах на південних землях, набирали форми та соку на городах кабачки, огірки та цвітна капуста. Вітали Літо зранку та ввечері своїми голосними співами пташки, своїм гудінням бджоли. Раділо цьому! «Недарма я народилося! – думало собі. - Користь приношу світові, людям».
А як любили Літо школярі й студенти! Чому? Бо у той час, коли воно ходило Україною, вони не мусили уже вставати вдосвіта, збиратися та йти до своїх освітніх закладів, вчитися там, а потім вдома. Мали канікули! Отож гуляли собі, плавали у водоймах, подорожували, грали у різні ігри, спортом займалися, читали художні книги. Дорослі теж у цей період старалися взяти відпустки, щоби поїхати до моря, в гори, самі чи з дітьми.
У серпні Літо нагадувало зрілу, досвідчену людину, а під кінець терміну служби – літню вже. Це дитя батька Року багато працювало – допомагало урожаєві зернових вдягнутись в силу, овочі вітамінами наповняло – помідори, капусту, перець, горох, біб та інші. В яблука, груші соку наливало. Багато чого робило для людей, та мало дяки чуло за це від них.
Якось у середині Літо перепрацювалося і захворіло. Лягло вночі у жито і не могло вранці піднятися. Без його діяльності звичний баланс порушився. З півночі прилетів вітер, який почав дути у трубу й лякати всіх гучним, протяжним звуком. Небо вкрилося хмарами. З них за якийсь час почав падати дощ. Він лив увесь тиждень. Поховалися діти, птахи, звірята, свійські тварини. Засумував хлопчик Ясик – школяр 3 класу. Він дуже любив Літечко. Радів кожному його дневі. Їв ягоди, які воно йому дарувало – черешні, вишні, полуниці, любувався квітами, в які Літо вдихнуло життя, купався в озері, яке воно вигріло свої руками. Але ніколи не дякував йому за те, що воно дає, і не чув, щоби хтось із його близьких чи друзів це робив. «Може, воно образилось на нас через це? - подумав. - Тиждень двориком сірість гуляє, холод і дощ сіє, а Літа не видно».
По своїй натурі Ясик був дуже добрим хлопчиком. Він підгодовував безхатьків котів і псів, допомагав матері – сміття надвір виносив, до магазину ходив, посуд мив. Найбільше зі всіх дворових тварин любив Ясик пса Бровка, який причвалав до їхнього двору ще минулого року. Цьому псові він протиблішний нашийник купив за зібрані гроші, його водив до лісового озера купатися в літню пору, їжу псові виносив щодня. За це Бровко його охороняв. Як Ясик сидів надворі на лавці, пес терся до його ніг, цілував йому руки, а, іноді, навіть у щоку хлопця цьомкав, коли він показував пальцем на неї.
- Бровку! Ти не знаєш, що сталося з Літом? – спитав у пса, як виносив йому суп. - Вже тиждень, як воно наче вмерло чи заснуло. Надворі холодно, вітряно, дощ падає, ні у футбол пограти з хлопцями, ні поплавати в озері, ні посидіти у дворі.
- Знаю, - відповів Бровко.
- Ти заговорив? Це сталося вперше.
- Все колись буває вперше.
- То що там із Літом, знаєш?
- Воно захворіло.
- А чому?
- Працювало багато. А люди мало йому дякували.
- Що ж робити?
- Треба оздоровити Літо. Ліками для нього є людська доброта та вдячність.
- Що ж можна для Літа зробити доброго?
Почав Ясик думати над цим. А коли придумав, то вирішив поділитися своїми думками з однокласниками та друзями-сусідами. Він зателефонував їм і попросив підійти до школи. Як запрошені зібралися, розповів їм про те, що порадив йому пес.
- Треба нам, - мовив він дітям, - Літо якось задобрити.
- Але як? Що ми можемо зробити?- запитала Оксана.
- Можемо намалювати малюнки з літніми пейзажами, зробити виставку з ними в центрі міста біля пам’ятника Тарасу Шевченку на лавках під туями. Можемо заспівати там кілька пісень про літо. І неодноразово! Люди дивитимуться на малюнки, слухатимуть наші виступи й даруватимуть нам та Літу гарні емоції.
- Чудові пропозиції, - сказав Назар.
- Можемо напекти печення, викласти його в тарілках на розкладний столик і давати по одному печенню кожному, хто скаже: «Слава літу! Дяка літу!» - мовила Руслана.
- І ця ідея заслуговує на увагу! - крикнув Іван.
- Я б міг намалювати на ватмані сонце, траву, пташку, квіти й написати на ньому внизу: «Літо - прекрасна пора!» - проказав Денис.
- Супер! Всі ваші ідеї, друзі, чудові! Втілимо їх у житті. Берімось до справи, - мовив Ясик.
О п’ятій вечора провели репетицію у Ясиковому дворі. П’ять дітей проспівало пісні про літо (хтось знав пісню, хтось спеціально для виступу вивчив). Дванадцять принесло і показало картки, на яких намалювало Літо. Ще дванадцять спекли ввечері печення зі своїми рідними і принесли його до зазначеного місця наступного дня. Коли все задумане дітям вдалося втілити до вечора в життя, хмари почали втікати з неба, вітер стих. А вранці, наступного дня, на небесну гладь вийшло сонце. Воно було веселим. Літо одужало!
Ясик був дуже радий цьому. Й усі його друзі теж.
- Ти був правий, Бровку, - сказав хлопець псу, коли вийшов його годувати. – Літо було хворим та одужало. Ми, діти, допомогли йому це зробити.
- Як це чудово!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014186
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)