Гортаю я життя, неначе книгу,
Прожиті мною місяці, роки
В зимовий холод і весни відлигу…
Ті місяці, роки – мов сторінки
Тієї книги, що всім нам дається
Під назвою короткою – «Життя».
Її читаю, доки серце б’ється,
В якім цвітуть, мов квіти, почуття,
Котрі його основу і складають
Разо́м з думками, бо без них воно,
Я певен, що усі це добре знають, –
Дійшло би до свого кінця давно.
Без них його б ми навіть і не мали,
Без них би не було на світі нас
Такими, звісно, як його нада́ли
Батьки всім нам у відповідний час,
Який минає всюди без упину,
А разом з ним – і наше все життя,
Яке, коли мине, немов людину,
Уже не повернути. Вороття
Не буде вже на світі цім до нього,
Хай як би сильно не бажали ми
Того. Ми підемо всі дня одного,
Тому що народилися людьми.
І хай що у житті в нас не стається,
Повинні цінувати ми його,
Допоки в грудях серце тихо б’ється,
Впродовж того ж життя всього-всього.
Нехай не солодко всім нам живеться,
Однак повинні ми вперед іти.
Й щаслива доленька іще всміхнеться.
Радітимемо з нею я і ти
Життю, яке всередині буяє,
Немовби пишні квіти навесні,
Допоки сонце в небесах нам сяє,
Шлючи нам промені свої ясні́.
Євген Ковальчук, 04. 01. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014280
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2024
автор: Євген Ковальчук