Струмки шукають виходу із ринв,
збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у плоті.
Ми всі прийшли у Божий світ людьми,
глянь, янголята розгорнули крила.
Та у безвихідь десь звернули ми
і нелюдами нас життя зробило.
30.05.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014404
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2024
автор: Микола Соболь