ЩО РОБИШ ТИ?
Хто що робить — ним і стає…
Не — «що робити?», а — конкретно що робиш ти?
Мудрість в тому, щоб опановувати собою:
всіма силами душі, серця, розуму і тіла.
Для чого?
Щоб робити те, від чого ти стаєш подібним Богу:
(а Бог — Дух) значить духовним, премудрим, духом палаючим, постійним любов’ю, творчим і безсмертним,
з’єднаним з Ним, далі — перебуваючим вічно в Ньому.
А навіщо? — скажуть.
Бо маєш — безсмертну душу: це єдине, що є твоїм,
і їй кориснішим і кращим є — бути з кращим у зв’язку, аніж з гіршим.
Потік життя не стоїть — стрімко несеться,
і все змінюється надстрімко: і душа не зможе зависнути
у стані незмінності:
або опам’ятаєшся, рішуче себе візьмеш в руки, збереш всі свої сили розуму,
серця і духу— і відгукнешся на клич Бога з Небес — і, світліючи, — підеш вгору, в досконалість;
або ганебно і гнило даси себе заарканити нижчому потоку, отемненому, некорисному для душі твоєї,
зв’яжешся з такими ж самими людьми (їх незмірна більшість,
опутаних і буквально рабів гріха, бо вони в полоні по всій землі в ницого Ненависника добрих і людяних душ, віруючих) і робитимеш нижчі і темні справи —
з них наберешся й прийдеш з грошима і заводами у безвихідь.
В знищення єдиного, що маєш: своєї власної душі, отемненої ділами.
А накопичені маєтки і мамона — сміятимуться з тебе: ти це не знаєш — що почуєш сміх їхній, з «барана» такого, так «практикуючого».
Нема жодної людини сьогодні, крім психічно хворих, котра не відала б: хто що робить, те й ніби полюбить і від нього набереться, таким і врешті стає.
Висловлено і в народних знаннях — прислів’ями:
«З ким поведешся — від того наберешся».
«За що боролись — на те і напоролись».
«Хто цо робє —вшістко собє».
А що ти ловиш?
Бо що ловиш — те зловить тебе.
Бо є навіть це: «Хто вбиває Дракона — стає непримітно ним…»
Тільки подумай про когось — з ним зв’яжешся вже.
Тобто, лови тільки одного Бога.
В Ньому одному нема нічого недоброго, негативного,
неудачного.
Бог — Світло й Любов; душі хочеться тільки світла й любові:
душа за суттю і природою своєю є світло.
Її любов стає все більшим світлом —
від єднання з безмежною Любов’ю-Світлом. Ум з Богом весь час в серці — перемога.
Невіруючих — вибір їхній тягне до зневажання своєї душі, до понівечення, це великий негативний потік в єдинім Божім світі. Бог відв’язує від цього хліва… тих, хто добровільно, з вірою навертається до Нього.
Маєш вибір: що твориш, куди ідеш — саме туди прийдеш…
Світ знає про це, тільки не робить для спасіння те, що знає. (Шукати Бога найперше).
Чому це є так?
Нема сили волі: сила волі пропала повністю, або майже.
Так як в звичайній тюрмі зламується, пропадає воля, так і в тюрмі матеріального споживацтва,
з її обманною індивідуальною свободою, що, до речі, подумайте,
обоє свідчать про зневіру до всемогутності Бога, пропадає воля в людині.
Невидимі сили доволочуть до того, що свідомо вибрав!
Хоча б злякайтесь за душу свою.
Світовий більшовицький потік (вони в більшості, їх більшість) опустив своїх.
Не багатократно, а на цілий порядок. Вони приспані гіпнозом, про який не знають.
Диявол приспав, зневолив сонно-задоволених-німих (забрав волю, головне),
сплять в павутинні впливу споживацтва! Не можуть вирватися, щоб прокинутися,
спастись. Все контролює диявол, він же й враження підсунув, що його нема!
Спіть, нерозумні… Чекає вас…
2009 , травень,
Київ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014547
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.06.2024
автор: Шевчук Ігор Степанович