П'ємо, коньяк, вино, чи то горілка,
Для нас то солодко, хоча буває йгірко
Спочатку п'єм, аби напитись,
П'єм вранці, щоби похмелитись.
П'ємо ми не тому, що до вподоби веселитись,
Ми Від усіх й від себе хочемо десь дітись.
Тому й п'ємо оцю гидку бридоту,
Та й перетворюємось в бидлоту.
Біда навіть не в тім, що випиває,
А в тім що п'яниця межі немає.
Ніхто його не може зупинити,
Горілку кляту пити припинити.
Він сам уже від того не радіє,
Та проти оковитої, нічого вже не вдіє.
Коли хтось каже, що ти раб своєї долі,
Той відповість, що може зупинитись, й має силу волі.
Насправді він шукає виправдання:
“Життя коротке, то навіщо ці страждання.
Я не сьогодні, завтра пити перестану,
Але тоді коли на випивку грошей вже не дістану”.
Отож, п'яницям хочеться упасти в п'яне забуття,
Та відійти на час у небуття .
Небайдужий.
2024 рік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014621
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2024
автор: Небайдужий