А хто я є? Час не щадить нікого,
І круг рідні́ помітно поріді́в.
Теплі́є погляд: у забутий спогад
Покликав запорошений архів.
Доскіпливо дивлюся фотокартки:
Потерті, чорно-білі, застарі.
Бабуся тут мале іще дівчатко…
Цікаво, а який-то, справді, рік?
Моменти урочисті, достовірні:
Як на родини, у садочок йшли.
До школи, в РАГС - змістовні фотозбірні.
Зі скринь, горищ – у спалаху світлин.
То хто ж я є?Тягну побляклі знімки,
Із мудрістю старою – тет-а-тет.
Між поколінь зв’язки зростають стрімко:
Містком надійним є той раритет.
Бо чорно-білі сповіді – безцінні,
Підписані, датовані колись.
Об’єднують родинні мрії-цілі
Реліквії… Літописи дивись.
Не вічна пам’ять… Хто це голопузий?
(Не знаю, як у спогад не сигналь!)
Не розповість минувщину бабуся –
Із фото посміхнеться лиш, на жаль…
Важливість дат, емоції і жести,
Обличчя, одяг, побут – от і до.
Все пережите – не безликі тексти,
А фотокнига невгасимих доль.
Напіввідкрила я завісу… Трохи…
З альбомом очевидніше стає:
Світлини бережуть в собі епоху
Й пояснюють доступно, хто ти є.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014640
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2024
автор: Білоозерянська Чайка