Sonnet 22 by William Shakespeare
My glass shall not persuade me I am old,
So long as youth and thou are of one date;
But when in thee time's furrows I behold,
Then look I death my days should expiate.
For all that beauty that doth cover thee
Is but the seemly raiment of my heart,
Which in thy breast doth live, as thine in me:
How can I then be elder than thou art?
O, therefore, love, be of thyself so wary
As I, not for myself, but for thee will;
Bearing thy heart, which I will keep so chary
As tender nurse her babe from faring ill.
Presume not on thy heart when mine is slain;
Thou gavest me thine, not to give back again.
--------------------------------------------------
Шекспір. Сонет 22 (за мотивами)
Хай дзеркало не бреше, не старий
у ньому я… Ця молодість твоя —
моя також. Я свіжий, молодий.
Коли ж тебе старим побачу я,
хай смерть приходить, це — кінець життя.
Ти — все, що в світі цім у мене є.
Даруєш серця ти мені биття
та чуєш ти, як стукає моє
у відповідь. Тебе я збережу,
як нянька береже мале дитя.
Не старший я за тебе. Ще скажу,
що в день, коли піду я в небуття,
гадаю, зрозумієш річ одну:
ти — мій, тебе тобі не поверну…
(вересень 2017 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014673
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2024
автор: Геннадий Дегтярёв