Пролог
Входить актор-П р о л о г, читає.
У кожного є свій тягар душі:
Тюрма-сім’я, тюрма-держава,
Тюрма-культура і тюрма-минуле,
Начальник
й дратування, страх і лінь,
Зважання на брудні думки довкіл,
Слабенькі сила волі й сила духу,
Засміченість душі і тіла,
Вино і похіть до жінок, грошей і влади, —
От ці мерці ходячі!
І всі смердять для неба або пахнуть —
Всяк мертвим є по-своєму й живим
На різних колах.
Де гризуться — там низи.
Та вище неба й глибше океанів
Є ти — наскільки струмом усміхнешся
В око спокійне урагану всього
Життя — у Сонце: воно, як чує дехто,
Позамежне.
Поет же — так, як Сонце, — батько всіх,
На низ він байдуже ллє промінь перемир’я,
Бо тільки лиш посвячений стихій
Нерукотворний має геній свій.
Він — там; стихія довго ждала,
Аби на ній душа моя заграла.
Тож насолоджуйтеся учтою богів:
Той світ покаже, хто б чим не здававсь.
Та добре Ти зробив, що заховавсь,
Ти добре заховавсь, мій Боже.
Мене магнітив — я пером водив,
Життя ж — Твоя вистава і надія;
Отож, отримуй.
Я вже — там.
Все інше — в дії.
Виходить.
Сквер перед будинком обласного виконавчого комітету
в м. Львові.
Юрба хвилюється і набігає на стіни будинку; задні підштовхують передніх в нетерпінні, бо щось важливе обходить їхній зір. Натовп тіней, то вихоплених, то збезличених і стертих, вистрілює різними словами, порскає енергіями. Задні тіні вистрілюють.
Тінь перша. Ну, що там?
Тінь друга. Що сказали?
Тінь третя. Дайте пройти! Дайте пройти, кому кажу!
Тінь четверта. А ти хто такий?
Тінь перша. Тихше! Нічого не чути!
Тінь третя. Що ти став, як задниця?
Тінь друга. Ну, що там рішили?
Передні тіні з хоругвами вимагають підтримки у своїх.
Тіні зліва. Наша конфесія права!
Тіні справа. Права наша конфесія!
Тіні зліва. Віддайте храм нашій конфесії!
Тіні справа. Нашій конфесії храм! Віддайте храм!
Тіні зліва. Храм наш спокін віків!
Тіні справа. Наш храм завжди!
Тіні зліва. Покайтесь, з нами Бог!
Тіні справа. Ні, з нами Бог!
Притягнена негативна енергія витягує з тіней низькі слова, піднімає руки братів на братів. Розпочинається міжконфесійна бійка; б’ються і хоругвами.
Передні тіні (спохоплюються). Голову! Голову! Голову!
Енергія перемикається на вікно.
Всі тіні. Голову! Голову! Голову!
У вікні з’являється блідий Голова.
Тіні. Тихіше! Хай скаже! Дайте слово! Та цитьте!!
Голова. Пані і панове! Тихіше! Дайте спокій! В нас є комітет з релігійних питань, і ви могли б звернутись...
Тіні справа (перебивають). Віддай храм нашій конфесії!
Тіні зліва. Віддай нашій конфесії!
Голова. Я хотів сказати, що він в нас не працює як належить, та й не зможе, майбуть, працювати в такій обстановці...
Тіні зліва (перебивають). Віддай нашій конфесії!
Тіні справа. Віддай нашій конфесії!
Голова. Чого ви кричите? Ви що, може, котрась не наша? Ви всі наші, всі божі. Ми всі є діти божі. Бог один!
На цьому нам потрібно миритись. Чи ж то Бог хоче бійки?
Тіні справа. Віддай нашій!
Тіні зліва. Віддай нашій!
Голова. Прошу зрозуміти і виконком. У нас дев’яносто відсотків коштів, часу і енергії йде на релігійне питання! Дев’яносто відсотків! Це найболючіше для нас, найвирішальніше. Ми весь час тільки і думаємо про це.
Пані і панове, прошу уваги! Ну, гаразд: у Львові ми маємо багато храмів, тут легше вирішується, а на периферії — весь час бійки між конфесіями за храми. І кінця не видно цьому. Беріть приклад з тих трудяг, які будують божі храми за свої гроші; отож і ви — будуйте за свої, агітуйте за свої, друкуйте за свої, бо в нас малий бюджет, це ж не столиця. І скажу більше: це питання не вирішується, як належить, у верхах,
то що ж ми можемо зробити в низах? Це ж смішно: що може тіло без голови? Обласний виконком Львова весь час в центрі між кількома вогнями і не може взяти бік однієї з конфесій, бо загориться ворожнеча. Ми кажемо: хто буде тут, де є десяток конфесій і сім великих угрупувань різних народів, де питання вирішуються з їхніми представниками,— хто буде тут говорити «наша конфесія найкраща» і сіяти ворожість, того ми геть зі Львова виженемо! Що, не вистачало нам різні? А як перекинеться на всю Галичину? А на всю Україну? Думати треба! Де тут є представники конфесій?
Вир тіней. Віддай нашій!
Наша старіша!
Наша новіша!
Чия старіша?
Чия новіша?
Наша вірніша!
Наша правіша!
Нашій віддай!
Голова (перебиваючи). У нас, у виконкомі, розполовини-лись голоси, і потрібно обговорити це ще раз, ви ж не знаєте, що за цим стоїть...
Вир тіней. Бий його! Бий його!
Хапають камінці і побивають Голову і скло у вікнах будинку.
Голова (тікаючи). Нелюди, звірі!
Вир тіней (скандує). Ганьба! Ганьба! Ганьба!
Збоку виходить Поет з прихильниками таланту.
Поет. Любове, нащо ти вникаєш в хаос?
Виходить.
Всі розбредаються.
(продовження буде)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014725
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2024
автор: Шевчук Ігор Степанович