Уривок з не написаного.

Пригадую  як  десь  прочитав,  як  одна  жінка  журилася  зі  своїх  недоліків.  Її  бентежила  форма  нігтів  на  ногах.  Вона  була  вічно  не  задоволена  переднім  кривим,  дещо,  зубом.  А  надто  допікало  їй  ластовиння  що  було  у  неї  на  обличчі,  та  ще  й  збільшувалось  влітку.  Все  це,  і  ще  кілька  меньше  важливих  на  її  думку  недоліків  ,  засмучувало  її.  А  натомість  могла  б  милуватися:  своїми  бездоганної  форми  ногами,  іншими  прекрасними  білосніжними  зубами,  обличчям  модельної  форми,  прекрасним  волоссям  заплетеним  в  довгу  косу.  Мала  б  радіти  всім  своїм  перевагам  і  тоді  додалися  б  прекрасні  глибокі  очі  з  грайливими  вогниками  в  середині,  замість  сумних  очей.
       Пригадую  той  момент,  коли  я  зрозумів,  що  нічого  в  світі  не  відбувається  по  мимо  мене,  що  весь  світ  це  частинка  мене!  І  є  в  цьому  світі  стільки  причин  радіти.  Як  наприклад:  хтось  закохався,  хтось  отримав  те  чого  дуже  хотів,  всі  досягнення,  так  до  безкінечності  --  радію,  бо  то  частина  мене.  Є  стільки  моментів  для  радості,  що  мені  не  потрібні  додаткові  "суб'єктивні"    моменти  задля  створення  яких  потрібно  затратити  власні  силу  та  час.  Тож  з  того  часу  як  я  зрозумів,  що  не  тільки  я  частинка  світу,  а  й  світ  є  частиною  мене,  я  роблю  тільки  те  що  мені  подобається  в  даний  момент,  те  що  робить  мене  щасливим  саме  зараз.  І  я  не  можу  зробити  нічого  такого  що  може  хоча  б  трішки  погіршити  світ,  не  можу  допустити  цього--  бо  це  мій  світ,  це  частинка  мене.  Роблячи  радість  комусь--  роблю  радість  собі,  бо  той  хтось  то  частинка  мене.
   З  тих  пір  я  приймаю  світ  повністю  з  його  позитивом  і  негативом,  а  живу  тільки  позитивом.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014765
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2024
автор: Ооооо