Крислатим стояв деревом,
В тіні якого ховались часто.
Бовваніє стовбура черево,
На яке можна щось класти.
Весною рясне буяння цвіту,
Рожево-білого та ніжного.
Птаство галасувало без ліку,
Собою вражаючи кожного.
Барвиста приходила осінь,
Темно-червоні впали яблука
В зелених трав мокрі роси,
Гіллям вітри творили звуки.
Поволі ставало дуплавим,
Ломилось вітриськом гілля.
Стояло, бо чулось жилавим,
Вітер доводив до безсилля.
Нарешті задзижчали пили,
Упало гілля, вкінці стовбур.
Його живі частини злягли,
В траві засяяв бовдур пня.
На нього діти нині сідають,
Відпочити лізуть комахи.
Вінок, коли сонячна днина,
Дітлахи кладуть або лахи.
22 січня 2024 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014767
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2024
автор: Володимир Кепич