Пан рік привіт посилає людині –
Тій, що приходить, щоб жити у світі –
Златі, Софії, Марку та Ірині,
В осінь, навесні, узимку й у літі.
В кожній порі – свій резон, своя муза.
Осінь малярки відточує звички,
Стиглість ллє в яблуко і в кукурудзу,
Боровики в ріст веде і лисички.
Ну, а весна сонцю стежку торує,
Будить сади та ліси, цвіт леліє.
Трави рясні, співи пташок дарує,
Оре й копає, висаджує й сіє.
Ну, а зима що людині приносить?
Сніг білий-білий, сріблистий, м’якенький.
Лан ним укриє вона безголосий,
Гірку притрусить – для діток маленьких.
Літо іде в золотистій хустині,
Світла багато несе і тепла.
Ягоди сипле у кошик людині,
Мед дає, пташок веде в літ з дупла.
Три місяченьки пора кожна має.
Скільки всіх в році? Дванадцять. Не вість?
А діб у ньому є скільки? Хтось знає?
Та триста шістдесят п’ять або шість.
Лютий добу може року додати.
Що звем добою, відомо тобі?
Це день, щоб діяти, й ніч, щоби спати,
Двадцять чотири години в добі.
Ну, а година хвилини ковтає.
В кожній їх є шість десятків, авжеж.
Ще є секунда, раз, два – і минає.
Цих у хвилині мір шістдесят теж.
Ось і дійшли до найменшого часу
В році – мов дощик, з листочка біжить.
З кожної міри збирає Рік касу.
Кожною треба в житті дорожить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014793
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)