Поет
Прекрасний чоловік.
Щоб бачить істину — потрібно стати божевільним.
Згасає серце! Нащо жити мертвим і придурюватись?
Все справжнє — завжди Богу. Прекрасне —
все, все на той світ. Подалі світу цього.
Входить П’яниця.
П’яниця
Про що базар?
Йду — чую, кричать. Про що базар,
хто чим торгує?
Н е в і д о м и й
Поставимо крапку. Давайте ближче до землі:
зрозумійте, вона — богиня, неземні можливості,
про неї мусить знати цілий світ, треба поїхати до Америки,
тож, врешті, в кого з вас є стільки доларів?
Поет прихиляється спиною до стіни і сповзає на підлогу
непритомним.
П’яниця
Людині погано!!
(Кидається до Поета.)
Дайте води! От компанія в трусах! Загнали...
Кохана Поета кидається по воду і приносить.
Всі радісно витягують Поета з того.
П’яниця б’є Поета по щоках.
Кохана Поета
Що ти робиш?!
П’яниця
(продовжує)
Знаю, що роблю.
Спочатку серце з людини виймають,
а потім розум, а оце вже і до життя
треба вертати.
(до опритомнілого П о е т а)
Що, добре відхрестив?
Дурний, згориш!
Я все життя себе горілкою гашу —
Таким вогнем зсередини пече...
Згориш, як пити дати.
(до всіх)
Отак-то, меломани...
А то як Гоголів живими поховають...
Помішаний
Тож Гоголь зійшов з розуму...
П’яниця
(відхиляє його)
Одійди, герой.
Коли? Коли перевертався у труні?
Ти уяви: в труні оббивку
обриває... дійшло нарешті: хто є мертві душі...
Помішаний
І Гоголь зійшов з розуму.
П’яниця
(до Поета)
Ви — молодець,— я вперше за два тижні
протверезів.
Помішаний
Так, Гоголь долітався... Скільки лайна крізь себе
пропустив!.. Скільки перевтілювався...
Що далі? Вийшов з себе.
Зійти
з розуму — це треба ще дозріти... Щоб було з чого...
І Достоєвський пішов за Гоголем. Що вічність?
Так... не збочити б часом...
Дурневі везе!
Які думки приходять, коли дурень до кінця дурень!
Поет
Навіщо рятуєте? мені вже все одно.
Краще б я за вогнем відлетів.
Помішаний
Ну, не скажіть, ми біля Вас якось...
відтанули... ми кращими відчули себе.
П’яниця
Ожили від щоденної мертв’ячини...
Як зараз пам’ятаю: останній раз таке
було, як в Києві трапився той благословенний
землетрус, — повибігали всі у двір на лавочки,
дивимось — дев’ять поверхів хитає, якось всі
зразу здружились, познайомились, збігали
по горілку, випили, закусили, ще познайомились, здружились, ще закропили — виявилось, що все
життя не знали, що ми сусіди! що є цікаві, прекрасні
люди!
Поет
Краще б я за тим вогнем і відлетів...
П’яниця
Ви не спішіть, потрібно разом виповзати
з нашого грішного болота...
От, мене лікар «Швидкої допомоги» рятував:
каже, що вилітав туди в Проскурові: був
солдатом,
багато крові донорської здав. Прекрасна людина, тільки не п’є,
мабуть, слабкий. Чи щось знає.
Це одне й теж.
Помішаний
Ну, всі кажуть, що я божевільний. А я —
помішаний!
Ні, я бачу: всі ви божевільні, з вами можна
з розуму зійти. Дурдім! Дурдім «Веселка»!
П’яниця
Чого кричиш, якщо не в себе вдома?
Чи вже всі вдома? Зустрілись?
Треба випити за справжню нашу зустріч!
А то розійдемось — а там скрізь за барки
хватають.
Всі трясуть душу — і немає зустрічі!
Не дадуть поговорити.
Що ми вип’ємо за господарів цієї теплої
квартири?
Помішаний
А ти знаєш, як витягується божевілля?
Кохана Поета
Любов’ю.
Помішаний
Полюби мене, жінко.
Поет
От як буває... Ох, це виношування:
в мені — всього, мене — в чомусь:
Я мушу виносити слово.
Не було б викида... Врятую всіх....
Помішаний
Сльози й сміх!
Коли одна тебе убила —
То саме час, щоб рятувати всіх!...
Невідомий
Ви щось тут намішали...
Помішаний
(перебиває)
Кому треба помішаних?
Кому охота знати правду?
Поет
Мені потрібно — всіх!
Всіх — виносити!
Помішаний
І сміх, і гріх!
Нічого ще не зна — хто не літав!
Ф’юіть! І-і-і-і-і!
Поет
Дякую всім, хто в неземній надії
На учті духу серце потрясе!
О, золотії мої мрії,
Чому ж на вас хворобами несе?
У колі сонце. Серце плаче кров’ю.
Як тяжко прощаватися з любов’ю...
Кохана Поета
Йди по землі один,
а в небі — Бог покаже.
Невідомий
Не розумію. Хто ви?
Хто ви? Ну, хто — ви?
Ви хочете іти проти грошей???
В Європі і в Америці всі гроші!
Кохана Поета
Хто ми? Діти Отця, якщо по-божому.
П’яниця
П’яний — протверезіє, Європа — ні.
Нема природженої здруженості, людяності.
Мало їх трусить...
Буде багато землетрусів! Хай буде!
Невідомий
Ви хочете іти супроти всіх?
У вас є гроші?
Помішаний
Що ти носишся з грошима,
Як дурень з торбою?
Було вже спокійніше стало на душі.
Ну, і хто кого вишаргав?
Повипускали різних, тепер підуть запитувати:
а гроші є? а навіщо живеш?
Ви мене забембали:
Знов думки йдуть не свої, а підмішані...
Не можуть так, щоб не мішати!..
Поет
...Як просто: вмри.
Я мушу ще носити слово.
І вас держатиму, щоб не змішались,
Не скотились. Це справа серця.
Хіба що хтось — антивокальний чоловік...
Помішаний
Тепер ти вилетиш в трубу! Ф’юіть!
Поет
Прекрасний, некорисний чоловік...
Тільки пластинка десь зациклилась.
В когось — на політиці, чи на роботі,
Чи на жінках, а в мене — на генієві.
Невідомий
Дайте я вдягнусь: незручно слухати таке,
мов голий.
(Вдягається.)
Поет
На цьому я зацикливсь. А любов —
Хай буде вільною...
Чого ж повинен був розбитись Анатоль?..
І де бере на своє коло — нелюбов?
...О, жінко, хто закрив тебе одну—
Люблю небесну —
І терплю земну.
Кохана Поета
Люби небесну,
Ти є вільний чоловік...
Щось ви... зарядили, як троїсті музики,
І кожен тягне на свою дудку...
Поет
Як багато в твоїх косах!
Міріади золотистих бджіл...
(Співає.)
«Все через Сонце, через Серце, через Тебе,
Весь світ для мене став чужим —
Все через Небо.
Все через хмари серце стискує печаллю —
І пальці музики летять
На ньому далі.
І розуміє мене, хто убитий зльоту,—
У серці гілочка тремтить
Перед польотом.
Чуми накликали доми, чума лютує!
Любов здійма найлегші душі —
Й тим рятує.
Цілую пальчики твої на світ-розлуку,
А зводить Бог не для сім’ї —
Для світла духу».
(Мовчать.)
Благословляю вас на легкість душ.
Пішли, друзі мої, невиправні, ніким
не оправдані.
(Обнімає П о м і ш а н о г о і П’ я н и ц ю, виходять.)
(продовження буде, 1990 рік)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014896
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2024
автор: Шевчук Ігор Степанович