А доля тче життєве полотно,
Гаптує днів химерні візерунки.
То білим, то червоним, як вино,
То чорним викарбовує малюнки.
І човник мчить між пасмами ниток,
Щоб прядиво у рівний шлях вкладалось.
То до небес призначений місток,
Щоб тільки нитка долі не урвалась!
Комусь зів’ється кужільне рядно,
Комусь – шовків тонке переплетіння,
Та в кожне неповторне полотно
Вплітається і вище провидіння.
https://www.youtube.com/watch?v=gkPn2ZZZMek
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014905
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2024
автор: Тетяна Мошковська