Життя переходить в грозу за плечима,
За спинами поглядів, що розвертаються в профіль,
Кривавий чорнозем, закидує пензель в картину,
І зганяє вгорі темні хмари вітрів художник.
Він міркує про час, він вслухається у водоспади,
У те, як гойдається маятник, як монотонно...
І раптом епоха вихоплює з нього тишу
І спиняє вітри, і шуміння ріки повноводної.
І тиша така, що торкнися її і все
Наче ширма постане несправжнім, впаде за нею.
Промалюється викрик і вічна дорога зіниць
І обернешся в профіль відчувши жалі за землею.
Та маятник цокає. Все, ще віють вітри і вода
Спадає у жолоб наповнений шумовинням.
І лякаючись тиші, звертається голова
До жанрів легких, на доволі прості краєвиди.
Тим часом збираються хмари.
І близько гроза.
23.04.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015061
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2024
автор: Володимир Каразуб