Жив собі на білім світі сірий павучок.
Одного разу заліз павучок на білу троянду і трохи поїв її листочка.Не знав він, що ця троянда - чарівна.
Аж бачить, одна лапка його стала біла, а потім й інші побіліли.
"Ов-ва, тепер, мабуть, я весь білий! От чудеса, - подумав павучок. - Але мені подобається. Я - не звичайний!"
Цілком задоволений, він заліз між пелюстки та й заснув.
Прокинувся від того, що щось на нього тисне. "Сунеться пелюстка!"
Він намагався притримати її лапкою. Та де - велика вона, важка. Ніяк не втримати!
Упала пелюстка додолу.
Через деякий час злетіла друга.
Павучок зрозумів, що духмяна затишна хатка його руйнується, але нічого не міг із цим зробити.
Коли облетіла остання пелюстка, павучок заліз під неї і сидів там доти, поки її, засохлу, не здув вітер.
Сумно стало павучку без своєї білої духмяної хатки. А ще більше засмутився, коли став помічати, що білі лапки стали тьмяніти, а потім і зовсім посіріли.
"Ну от, тепер я знову сірий і звичайний".
Шкода було павучкові, але що поробиш. Знав, що не трапиться більше з ним за життя такого дива, але все таки відчував, що в душі він все одно - білий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015078
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2024
автор: Мирослава Жар