Чому немає ліків від думок,
Які з'їдають душу, час і спокій?
Коли від них, мов до кісток промок,
Й у світі, повнім люду, одинокий!
І знову тонеш у думках своїх —
Невиліковно хворий, в безнадії!
Скажіть мені, де прихисток утіх?
Немає їх... і я чомусь не вірю.
О думи ці! Порушили мій сон.
Взяла листок й скорилася я слову!
І тільки дощ із ними заодно —
Підступно уночі веде розмову.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015089
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2024
автор: Незабутка