– Чому я не наважуюсь радіти чому б то не було?
– Тому що радість у вас заборонена. Ви заздалегідь обумовлені не радіти. З самого раннього дитинства вам вселяли, що щось тут не так, якщо ви радієте: будьте сумні – і все буде добре. Якщо ти страждаєш, ніхто про це не замислиться, але якщо ти надто щасливий, то всіх це турбує. Ти, мабуть, зробив щось не так.
Завжди, коли дитина щаслива, дорослі шукають причину цього: вона, мабуть, пустувала або щось таке. Чому він такий щасливий? Дорослі не раді цьому. Вони заздрять дитині, бо та радіє. Дуже легко перенести нещастя іншого, але майже неможливо перенести чиєсь щастя.
Я прочитав одну історію. Дуже побожний батько виховував свого сина настільки досконало, наскільки це можливо. Якось, коли вони йшли до церкви, він дав хлопчикові дві монетки: одну монету в одну рупію та одну монету в один пайс. Він залишив за ним вибір, що кинути в гаманець для збирання грошей у церкві. Він міг вибрати або рупію, або пайс.
Звичайно, батько сподівався і вірив, що син кине в гаманець рупію. Так він його виховував – на нього можна було покластися, від нього можна було цього чекати.
Батько чекав. Після служби він дуже хотів дізнатися, що сталося. Він запитав хлопчика: «Що ти кинув?»
Хлопчик зізнався, що пожертвував церкві пайс, а рупію залишив собі.
Батько не міг цьому повірити! Він сказав: «Чому?! Чому ти так вчинив? Ми весь час навчали тебе згідно високих принципів!».
Хлопчик відповів: «Ти питаєш, чому. Я тобі скажу причину. Священик якраз перед цим проповідував: «Бог любить того, хто віддає охоче, з радістю». Пайс я можу віддати охоче, а рупію – ні».
Бог любить того, хто дає охоче, з радістю. Я повністю приєднуюся до цього. Від того, що ти робиш, це не залежить, – ти релігійний, якщо ти можеш давати з радістю. Нехай це буде монета в один пайс – це байдуже. Номінал монети не має значення, оскільки справжня монета, яку ти даєш – є радість у серці.
Але з самого початку кожну дитину навчали не бути такою радісною. Бути радісним – означає бути дитиною. Бути радісним – означає бути природним. Але, на жаль, цього не вимагається. Майбутніх дорослих навчають з дитинства, що бути радісним означає бути примітивним, некультурним. Таким чином вас і виховали бути нерадісними, і все, що у вас коли-небудь викликало радість, знову і знову засуджувалося. Якщо ви дозволили собі забаву, щоб просто втекти з дому, щоб пошуміти, одразу хтось знаходився, хто казав: «Припини це неподобство! Я читаю газету». Неначе газета є чимось дуже важливим.
На дитину, яка бігає та кричить, набагато приємніше дивитися, ніж на якусь газету. І тому дитина не розуміє: «Чому я маю все це припинити? А чому ти не можеш припинити читати газету?» Дитина не може зрозуміти: «Що ж тут не так, якщо я радію і бігаю?»
«Припинити!» — будь-яка радість пригнічується, дитина стає серйозною. Тепер вона сидить у куточку, нещасна. Енергія потребує руху; дитина – це енергія, вона тріумфує від енергії. Вона хоче рухатися, танцювати та кричати. У ній так багато енергії, що вона переповнює її. А мати каже: «Заспокойся», або батько, або брати, або сусіди. Кожен, мабуть, проти руху його енергії.
Якось дружина Мулли була дуже зла. Її маленький хлопчик здійняв надто багато галасу та метушні. Нарешті, терпець їй увірвався і, бажаючи його відшмагати, вона побігла за ним. Син, однак, вирвався з рук і сховався під ліжком. Мати дуже старалася, але не могла його витягти. Вона була дуже повна жінка, під ліжко їй було не залізти. Тоді вона сказала: «Ну постривай, ось прийде батько!»
Коли Мулла Насреддін прийшов додому, вона розповіла йому всю історію. Мулла сказав: «Не турбуйся, я все владнаю. Я спрямую його на правильний шлях».
Мулла заглянув під ліжко і був здивований тим, як його зустрів хлопчик: «Привіт, тату, вона й за тобою женеться?»
Дитина сприймає світ таким, яким він є насправді, на відміну від дорослих. А вони всі беруться за дитину. Енергія, що переповнює дитину, здається порушенням громадського порядку. А для дитини вона прекрасна! Вона хоче не так багато, вона хоче краплю свободи – хоче бути веселою, хоче бути всього-на-всього собою. Але це чомусь заборонено.
«Час іти спати!» Саме тоді, коли дитина не відчуває бажання спати! Але вона мусить себе змусити. А як можна змусити себе заснути? Ви колись замислювалися над цим? Сон не є примусовим – як ви можете змусити спати? Дитина крутиться в ліжку, нещасна, жалюгідна, і не знає, як їй заснути. Але час настав. Сон має наступити, інакше це суперечить правилам.
У цьому й проблема. Ти питаєш: «Чому я не наважуюсь радіти?» Тому що твої батьки та суспільство все ще стоять за твоєю спиною.
Скинь із себе увесь цей тягар, увесь цей кошмар, який тобі нав'язали. У світі існує лише одна релігія, і ця релігія – бути щасливим. Решта – несуттєво і неважливо. Якщо ти щасливий – то все в тебе гаразд. Якщо ти нещасливий – то щось із тобою не так.
Я кажу вам: якщо ви можете щасливими йти до шинку, то це краще, ніж іти нещасними до церкви, – тому що, зрештою, щастя саме є як церква. Що ви робите – не має значення; має значення те, яку якість ви вкладаєте в те, що ви робите.
Будьте щасливі – і ви будете доброчесними; будьте нещасливі – і вас спіткає те, що віруючі люди називають гріхом. Ви, звичайно, чули, що грішники колись, у майбутньому, мають страждати. А праведники будуть щасливими у майбутньому житті. Я стверджую, що це неправильно. Праведник уже зараз щасливий, а грішник вже зараз нещасний. Життя так довго не чекає – це діє негайно.
Якщо ти почуваєшся нещасним, то ти сам із собою зробив щось не так. Якщо насолоджуватися ти не можеш, якщо виникає вагання, сумнів, якщо ти відчуваєш страх, провину, – це означає, що в якомусь куточку ще мелькають тіні твоїх батьків.
Нехай тобі, наприклад, подобається морозиво... але глибоко всередині є тінь матері чи батька: «Це не можна! Не їж морозива багато, інакше тобі це нашкодить». Ти їсиш, але обережно. Сумнів та невпевненість при поїданні морозива означають, що існує протидія.
Спробуй зрозуміти свої сумніви та подолати їх. І що найнеймовірніше – можливо, ти сам припиниш їсти багато морозива, якщо ти подолаєш свої сумніви, бо ось це «багато» і є, можливо, перешкодою. Саме тому, що батьки забороняли тобі це, поїдання морозива стало більш привабливим. Кожна заборона спонукає до її порушення. Батьки казали: «Не їж цього!» – і тому тебе гіпнотично тягне до цього.
Якщо ти перестанеш сумніватися і вагатися, то ти відкинеш усі голоси батьків, усе те, що вкладало у тебе виховання. Ти раптом побачиш, що морозиво – звичайнісінька річ. Ним іноді можна поласувати, але морозиво не є продуктом харчування. Воно не має поживної цінності – навіть скоріше шкідливе. Але тепер ти це розумієш сам. Якщо воно шкідливе, і ти це розумієш, тоді не їж його. Іноді ти можеш його з’їсти, іноді навіть шкідливі речі не такі вже й шкідливі. Іноді ти можеш ним насолоджуватися, але без особливої одержимості. Одержимість – це частина пригнічення.
Відкиньте всі свої сумніви та вагання. Багато людей кажуть, що вони б із задоволенням любили, але мають сумніви; вони часто хотіли б танцювати, але мають сумніви. Якщо у тебе є такі сумніви і ти весь час їх підживлюєш, то ти пропустиш все своє життя. Настав час – звільнися від них! І це все, що потрібно тобі зробити: усвідомити, що причиною подібних сумнівів та вагань є тільки те, як ти вихований – нічого більше за цим не знайдете.
Поступово від цього можна буде звільнитися – це не є твоя сутність. Це тільки знаходиться у твоєму мозку, це тільки твої уявлення, які тобі нав'язали. Затяжна звичка, і до того ж дуже небезпечна, бо навіщо ж вона, якщо ти нею не можеш насолоджуватися?
А люди, які не можуть нічим насолоджуватися – ні любов'ю, ні їжею, ні природою, ні заходом сонця, ні ранковим туманом, ні гарним одягом, ні прекрасною лазнею – всі ці маленькі, звичайні речі, – якщо ти ними не можеш насолоджуватися... такі люди є, яким нічого не подобається, і виключно вони є тими, хто постійно у пошуках Бога.
Такі люди – вони ніколи не досягнуть Бога. Богу подобаються ці дерева – інакше навіщо ж він знову і знову їх створював би? Він взагалі ніколи цим не насититься, ніколи. Тисячоліттями Він працює над деревами, квітами та птахами, і він слухає їх ще й зараз. Він завжди створює нове – нові істоти, нові землі, нові планети. Подивіться на життя, як воно влаштоване, – і ви подивитеся всередину серця Божого, яким воно є істинно.
Люди, які дуже замкнені, які не здатні чимось насолоджуватися, які не здатні розслабитися, навіть не здатні насолодитися хорошим сном, – саме вони постійно в пошуках, в чеканнях Бога. Вони впевнені, що повинні шукати Бога, чи чекати на Нього, оскільки їхнє життя марне, безглузде. Їхній Бог проти життя, не забувайте цього.
Гурджієв казав: «Я заглянув у кожну релігію, у кожну церкву, мечеть і храм, і я побачив, що Бог віруючих людей всюди спрямований проти життя». А як Бог може бути проти життя? Якщо він проти життя, тоді з якої причини, власне кажучи, те життя існує? Чи може в такому разі життя взагалі існувати? Якщо твій Бог проти життя, тоді, в принципі, ти є тим, хто глибоко проти Бога.
Бог є справжньою реалізацією життя. Бог є справжнім ароматом життя. Бог є спільною органічною єдністю життя. Бог не є щось подібне до мертвої скелі, Бог не статичний. Бог є динамічний феномен. Правильніше говорити не «Бог існує», а «Бог трапляється». Коли ти готовий, Він трапляється. Не думай, що Бог існує десь і ти зможеш знайти шлях, який приведе до Нього. Ні, не існує цього конкретного «десь», і немає Бога, який там живе і чекає на тебе.
Бог є те, що трапляється з тобою, якщо ти готовий. Якщо ти готовий, якщо твій смуток зник геть і ти можеш танцювати, якщо весь тягар спав і ти можеш співати, якщо важкий тягар суспільного впливу не стискає більше твоє серце і ти можеш розтанути, – тоді буває Бог. Бог не річ, яка існує, – Він є щось, що трапляється. Він є динамічним, органічним цілим.
І якщо трапляється Бог – трапляється все: дерева, зірки, річки. По-моєму, ворота туди – бути здатним радіти. Ніхто ніколи не чув, щоб Його досягали серйозні люди. Серйозність – перешкода... неправильне ставлення. Все, що робить тебе серйозним, є нерелігійним. Не ходи до церкви, яка робить тебе серйозним.
Якось трапилося таке: одна жінка купила папугу, але коли вона прийшла з ним додому, вона була дуже спантеличена. Вона заплатила хорошу ціну, і папуга був чудовим. Все було добре, але було одне «але». Папуга весь час голосно повторював: «Я дуже аморальна жінка! Я дуже аморальна жінка!» Це було щось таке!
Жінка жила сама. І вона була дуже побожна – навіщо ж інакше жити одній? Вона була дуже серйозною жінкою, а цей папуга весь час казав: «Я дуже, дуже аморальна жінка!». І це чули всі її сусіди.
Жінка прийшла до вікарія, бо він був єдиним джерелом усієї її мудрості, всіх її знань. Вона сказала: «Це жахливо, але я не знаю, що мені робити. Папуга прекрасний, все добре – але це!..»
Вікарій сказав: «Не турбуйтеся! У мене є два дуже релігійні папуги. Дивіться!» Один папуга сидів у своїй клітці і голосом і тілом зображував дзвін, а другий теж сидів у клітці і голосно молився. Надзвичайно побожні... «Принесіть свого папугу до мене – гарна громада завжди допомагає, а пізніше заберете його».
Жінці порада сподобалася. Вона принесла папугу, і вікарій познайомив його зі своїми папугами. Але не встиг він ще нічого сказати, як прозвучало: «Я дуже, дуже аморальна жінка!». Вікарій завмер з відкритим ротом. Що ж робити? У цей момент один із його папуг припинив молитися і звернувся до свого друга: «Ти, ідіоте, перестань дзвонити, наші молитви виконані!» Виявляється, вони молилися про самку! Вони дуже хотіли самку. «Припини бити в дзвони, ми отримали відповідь на наші молитви!»
Отож, якщо ви бачите когось, хто молиться, то ви можете припустити, що йому чогось не вистачає. Хтось просить жінку, хтось грошей, – молитва за щось, молитва за щастя. Істинно щаслива людина не молиться. Його щастя є його молитвою. І не може бути ніякої більш піднесеної та більш релігійної молитви, аніж просто бути щасливим.
Щаслива людина не шукає і не чекає Бога, бо її щастя і є її Бог, і найбільше що вона може – просто дякувати Йому: без слів, без походів до церкви. Щаслива людина не молиться написаними молитвами, бо її молитва – це її щастя. Коли людина щаслива – вона вважає себе реалізованою і в релігії. Насправді так і є. Будьте щасливі, і ви будете релігійними: щастя – ось мета релігії.
Я гедоніст, і наскільки можу бачити, всі, хто пізнав істину, були гедоністами, незалежно від того, що вони говорили. Будда, Ісус, Крішна – усі гедоністи. Бог, тобто сила що творить, є вершиною гедонізму, життєлюбності. Вона є найвищою вершиною щасливого буття – якщо не Бог є найщасливіший, то хто ж тоді? І не важливо, чим займатися, головне – щоб від цього приходила насолода, задоволення.
Скинь із себе всі обумовлення, які ти тягнеш за собою. І не засуджуй своїх батьків, бо це не допоможе. Хоч ти і жертва їхнього виховання, але як же їм було вчинити інакше? Вони не вміли інакше, вони були жертвами виховання своїх батьків. Ніхто не несе відповідальності, тому не гнівайся на батьків, що вони вбивали тебе. Інакше чинити вони не могли. Якщо ти це зрозумієш, ти відчуєш співчуття. Вас убивали ваші батьки, а ваших батьків – їхні батьки, і цьому немає кінця. Це послідовність, ланцюжок, який тягнеться назад у вічність.
Просто позбався цього. Немає сенсу засуджувати когось, немає сенсу сердитись – типу «сердите молоде покоління» чи ще що. Не в цьому суть. Це тільки стане новою дурістю. Спочатку ти був сумним, тепер ти станеш розгніваним. Це так само погано, як і бути сумним. Просто побач все це і вирвися з нього. Просто вислизни, як вуж зі своєї старої шкіри, не здіймаючи ніякого шуму. Саме це я називаю бунтом.
Революціонери завжди переповнені гнівом. Вони кажуть, що треба змінити виховання, треба змінити суспільство. Вони кажуть, що світу потрібний новий тип батьків – тільки так ми зможемо стати щасливими! Але хто повинен це реалізувати – адже ті, хто намагаються це здійснити, сидять у тому ж бруді. Хто ж допоможе? «Створіть нове виховання!» Але хто його створить? Спочатку потрібно навчити вчителів. А революціонер є такою ж частиною всього безглуздя, як і реакціонер – то хто ж буде здійснювати революцію? Ця надія марна.
Існує лише одна надія: ти можеш внести світло у свою власну сутність. Це те, що ти маєш зараз, нічого більше не потрібно. Бачили ви колись змію, що вислизає зі своєї старої шкіри? Це робиться так само. Ти просто вислизаєш – і все: пробач і забудь – у тебе тепер нова шкіра. Не гнівайся на батьків – вони самі жертви. Поспівчувай їм.
І не гнівайся на суспільство – інакшим воно й бути не могло. Тобі можливе лише одне: ти прямо зараз можеш вислизнути з себе. Почни відразу в цей момент бути щасливим. Все готове – необхідна лише глибока зміна у твоєму ставленні до всього: щоб ти з цього моменту вважав щастя добром, а страждання гріхом.
– Чи зможу я все, що тут відчуваю з Вами, взяти з собою, коли покину Вас?
– Якщо ти підеш і не залишиш самого себе тут, якщо ти своє «я» забереш із собою назад додому, тоді все, що тут сталося, буде тільки твоїм спогадом, а все, що сталося тут, залишиться тут. А якщо ти хочеш взяти все це з собою, то внутрішньо ти не мусиш забирати назад самого себе. У тебе є вибір: або ти залишаєш старого себе тут – і тоді все, що ти відчував, ти забереш разом із собою; або ти сам увесь повертаєшся додому – тоді все, що ти відчував, залишається тут. У тебе є вибір.
Якщо ти зможеш відкинути геть своє его, то все, що відбувається тут, буде реальним. Якщо ти не зможеш відкинути своє его, то від усього цього залишається тільки спогад, і це принесе тобі ще більший смуток, тому що тоді спогад переслідуватиме тебе як привид. Ти був упіймав промінь світла, а тепер він зник. Ти будеш ще більше нещасливим, ніж будь-коли раніше. Тепер ти знаєш, що промінь існує, але ти втратив слід. Ти сам дізнався про щось, і ти тепер не можеш просто сказати, що цього не існує. Цей аргумент вже не підходить. Тепер ти не можеш просто стати атеїстом і сказати, що Бога немає і не існує медитації, і що не існує внутрішнього ядра, сутності людини. Цього ти вже не можеш більше стверджувати. Ти це спробував, тепер смак цього оточуватиме тебе завжди, переслідуватиме, гукатиме.
У тебе є вибір. Ти можеш розпрощатися зі своїм «я», і ті видіння, які в тебе були тут, стануть частиною твоєї дійсності. Вони органічно увіллються у твою загальну структуру, кристалізуються. Але ти не можеш мати й те, й інше – і стати новим, і залишити при собі старе «я». Ти можеш мати лише одне з двох, тому постарайся перед тим, як ти підеш, залишити своє «я». Залишити так, щоб ти не сумнівався, що твоя самоціль є істинною і загальною, щоб ти не сумнівався, що ти справді залишив себе. Тільки тоді ти станеш близьким до Нього, де б ти не був, навіть на іншій планеті.
– Вчора ви згадали, що закон проти любові та кохання, але що без закону любов з коханням не існують і не можуть зростати. Поясніть, будь ласка, чому закон необхідний для розвитку любові.
– Для будь-якого зростання необхідна протилежність, оскільки протилежність створює напругу. В електриці наукове визначення напруги – це різниця потенціалів між двома точками. Чим та різниця більша – тим більша напруга. Без протилежності, без напруги все розслаблюється в смерті. Це є одним із основоположних життєвих законів.
Кохання не може існувати без закону. Закон є його протилежністю. Закон є щось неприродне, механічне; кохання ж природне, не механічне. Кохання безпричинне; закон пов'язаний з наявністю причин та наслідків. Кохання індивідуальне; закон соціальний. Чи можна жити без суспільства? Без суспільства ти не народився б. Тобі потрібні мати, батько, брати; потрібна сім'я, в якій ти ростеш, потрібне суспільство. Без суспільства ти не можеш існувати.
Але не забувай, якщо ти будеш ТІЛЬКИ частиною суспільства, то ти знову прийдеш до неіснування. Ісус каже: «Людина живе не хлібом єдиним». Ви думаєте, що це означає, що людина може жити без хліба? Людина не може жити тільки хлібом єдиним – правильно, абсолютно правильно, але чи може жити людина без хліба? Ні, це також неможливо. Людині потрібен хліб. Це потрібно, але недостатньо. Це дає вам основи, дає тільки дихання, але не дозволяє вам зробити ні стрибок, ні політ. Це лише трамплін, але не зупиняйтесь на ньому!
Ісус каже: «Субота для людини, а не людина для суботи». Закон необхідний, так як необхідне суспільство. Закон є хліб. Але якщо є один тільки закон – ти існуєш тільки як елемент суспільства, і більше нічого в тобі немає, що хоч якось би виходило за рамки закону, – тоді ти живеш даремно. Тоді ти живеш тільки хлібом єдиним – їсиш, спиш, ходиш на свою ненависну працю, щоб було за що їсти і де жити, і більше нічого, – ти живеш в рамках «можна тільки те, що дозволено законом». Але ти можеш жити, щось намазуючи на хліб, прикрашати своє житло будь-якими творами власного виробництва, – і тоді ти будеш жити в рамках «можна те, що не заборонено законом». І тоді ти і закону не порушуєш, і не тримаєшся в його тісних рамках.
Це дуже добре – гарно поїсти і виспатися, але зовсім недостатньо. В тобі повинно поселитися щось із незвіданого, щось із невидимого. Тобі конче необхідна романтика невідомого. Без неї ти будеш логічним силогізмом, а не поезією. Без неї ти будеш «в повному порядку», але й тільки «в повному порядку». Ні романтики, ні поезії, ні танцю.
Любов є таїнство, а закон – без таємниць. Закон допомагає тобі стати на ноги в суспільстві, а любов дає тобі сенс твого буття. Як часто доводиться чути: «І в чому той сенс життя?» Любов і кохання – сенс життя, а закон дає тільки основу. Закон дає тобі фундамент, а кохання – всю будівлю, домівку.
Та не забувайте, що фундамент може існувати і без будівлі, але будівля без фундаменту – ні. Більш низьке може існувати без більш високого, але більш високе не може існувати без більш низького. Людина може бути сита одним тільки хлібом єдиним – вона не буде бачити сенсу в житті, але вона буде існувати – вона буде відбувати своє бідне існування. Але навіть дуже закохана людина не може існувати без хліба. Навіть Ісус чи Будда не можуть існувати без хліба. Вони знайшли небесний храм любові і кохання, але вони не зможуть існувати без хліба.
Низьке, в деякому розумінні, не залежить від високого. А більш високе, в деякому розумінні, залежить від більш низького. Хтось може заперечувати, але це так і є. І це здається простим, очевидним. Ви будуєте храм… те, що ми в Індії називаємо «калаш» – золотий шпиль храму, не може існувати до того, поки не побудований увесь храм. Приберіть будівлю храму – і золотий шпиль упаде. Він не може стояти без храму. Храм, звичайно що, може стояти без шпиля, він взагалі може існувати без будь-яких шпилів, тим паче золотих, в цьому немає жодних проблем.
Задумайся: людина дуже голодна – чи може вона танцювати? Так, якщо хтось примусить, то може, але то буде не танець, бо не від свого бажання танець неможливий. А зараз людина виснажена, в неї немає бажання танцювати. Вона навіть не може собі уявити, що для неї зараз означає танцювати. Раніше вона, більш за все, знала і розуміла як це, але тепер вона навіть повірити не може, що знала це. Танець здається неможливим, неймовірним. У виснаженому тілі не може бути танцю… як потрібно думати про це, щоб танець захопив тіло? Але уявіть іншу людину, яка достатньо наситилася, і зовсім не думає ні про який танець. З нею немає ніяких проблем, її життю нічого не загрожує – ви можете жити і рослиною.
Більш високе не є необхідністю. Це воля. Якщо ти хочеш – ти можеш вирости до неї. Якщо ні – ніхто тебе примусити не зможе. Не зможе – і все. А більш низьке – це необхідність, до неї тебе можна примусити, тут у тебе немає вибору. Більш низьке повинно бути реалізоване для того, щоб просто існувати.
Закон – проти любові, проти кохання. Якщо ти ревно притримуєшся закону – ти не зможеш нічого полюбити, нікого покохати – кохання є спонтанним почуттям. Воно приходить невідомо звідки – і туди ж може зникнути. Кохання як таке не має під собою ні бази, ні причини. Воно трапляється як чудо, воно магічне. Чому і як воно виникає – ніхто не знає. Його не можна направити: воно – антизакон, антилогіка. Воно проти будь-якої логіки і проти всіх законів.
Кохання чи любов, не можна довести в жодній лабораторії. І кохання не можна пояснити через логіку. Якщо ви спробуєте довести існування кохання чи любові через логіку, то прийдете до висновку, що вони не існують, що вони просто неможливі. Тобто, кохання НЕ МОЖЕ існувати – але, все ж таки, воно існує! Навіть великі вчені закохуються. Вони не можуть довести це в своїх лабораторіях, вони не можуть це пояснити, – але вони самі закохуються! Навіть Ейнштейн закохався.
Кохання робить кожного смиренним. Навіть Ейнштейн – гордий своєю логікою, аргументацією, наукою, – одного разу раптом закохався: звичайна жінка, майбутня фрау Ейнштейн. Для нього раптом щезло все наукове – і він повірив у неймовірне. Вже у поважному віці він тільки знизував плечима: «Так, це сталося, і якщо ви запитаєте мене як вченого, то я не зможу нічого на це відповісти. Але якщо ви запитаєте мене як чоловіка, то я відповім, що кохання – це факт». В свої останні дні він казав: «Якщо кохання існує – то може існувати і Бог. Якщо одна неможливість можлива – то чому би не бути і іншій?» Помер Ейнштейн смиренною і релігійною людиною. Хтось запитав його в останні години: «Якби Ви народились іще раз, що б Ви тоді робили найохочіше?» Ейнштейн відповів: «Ніколи знову я не став би вченим, краще б я був водопровідником».
Що це таке він хотів сказати? Що це таке він сказав? Він сказав, що побачив ницість всієї логіки і пізнав обмеженість всієї наукової аргументації. Він сказав, що причини і наслідки можуть бути основою, але вони зовсім не є кульмінацією. Він сказав, що до істинного храму, до істинного таїнства життя ідуть не через науку і її можливості, а через любов, кохання, молитву, щастя, – через всі ці «неможливості». Якщо задуматись над цими речами, то в них повірити надзвичайно важко, але якщо ти їх допускаєш, якщо ти дозволяєш їм із собою статися, тоді в тебе й виникає надзвичайна довіра і безмежна благодать.
Мойсей є закон. Суспільство не може жити без Мойсея – він є необхідність. Суспільство не може собі дозволити це втратити. Суспільство без Мойсея було б повним хаосом. Мойсей абсолютно необхідний. Він є основа. Але Ісус є любов. Мойсей необхідний, але не достатній. Якщо Мойсей один керує світом, то не варто і жити в такому світі.
Ісус. Легенький вітрець із невідомого – ніхто не знає, звідки він прийшов, ніхто не знає, куди він піде. Впровадження вічного в тимчасове – ява таємного у відомому.
Ісус не може прийти без Мойсея, запам'ятайте це. Мойсей – це хліб, Ісус – це вино. Ти можеш існувати на одному хлібі, але в тобі не буде нічого романтичного. Вино – це романтика, танець, радість, тріумф, екстаз.
Так, Мойсей може існувати без Ісуса… але Ісус без Мойсея існувати не може. Тому Ісус знову і знову каже: «Я не руйнувати прийшов, але виконати». Мойсей був тільки основою. На ньому Ісус спорудив храм Господній.
Мойсей є абсолютно порядним громадянином, гарною людиною. Ісус не такий гарний громадянин. Іноді закрадається сумнів – гарний Ісус чи ні; він бентежить. Він спілкується з п'яницями, живе у повії. Неможливо собі уявити, щоб таке робив Мойсей. Мойсей – абсолютно порядна людина, але якраз через це йому чогось і не вистачає: краси, пориву, волі. Він рухається завжди по правильній колії, він – як залізничне полотно. Ісус – як річка. Ісус постійно змінюється – іноді він повертає вліво, іноді вправо, іноді повністю змінює напрямок свого руху.
Мойсей – абсолютно правдоподібний; Ісус – не зовсім такий. Іноді й сам себе запитуєш: правильно чи неправильно вчиняє ця людина? В цьому й була проблема юдеїв. Вони жили хлібом Мойсея, вони виконували десять його заповідей, а тепер з'являється ця людина і проголошує: «Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, – ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все». І далі: «Я не руйнувати прийшов, але виконати». Але що означає це його «виконати»? Ісус же зовсім не схожий на Мойсея! Він же зовсім не такий!
Він зовсім не засуджує зло. Він каже: «Не судіть!» Мойсей – великий суддя, але Ісус каже: «Не судіть, щоб і вас не судили». Мойсей проголошує: «Не чиніть зла», а Ісус: «Не противитись злому», – дуже заплутано. Він, мабуть, породив великий хаос: де б він не з'являвся, він, мабуть, сповнював голови людей конфузами і протиріччями. Він, мабуть, нагнав багато страху. Саме тому вони помстилися йому та вбили його. Це цілковито логічно.
Будду в Індії не вбили, Махавіру – не вбили; правда, часом у них кидали каміння, або робили щось подібне, але їх не повісили, не розіп'яли. Вони ніколи настільки не бентежили розум людей, як робив це Ісус. Вони несли в собі щось від Мойсея, а Ісус нічого не мав від Мойсея. Махавіра мав багато від Мойсея. У ньому є як трохи від закону, так і трохи від кохання.
Ісус є чисте кохання. Ось чому його розіп'яли. Його мали розіп'яти – таке чисте кохання не терплять, така чиста благодать нестерпна тим, хто її ще не пізнав. Сама його присутність нестерпна, оскільки вона завдає біль. Сама присутність Ісуса збентежує вас, і єдиною можливістю захистити себе є вбивство, знищення цієї людини.
Вбиваючи Ісуса, люди намагалися жити тільки Мойсеєм і законом, не дбаючи про кохання. Розп'яття Ісуса на хресті є не що інше, як вказівка на те, що звичайний розум воліє жити без кохання. Було розп'яте кохання, а не Ісус. Він лише його символ.
Тут існує низка складних проблем. Юдеї завжди дивувалися, як вдалося Ісусу вплинути на весь світ, якщо на них він зовсім ніяк не вплинув. Юдеї – це великі вчені. Їхні рабини є великими вченими мужами, і вони намагалися довести, що Ісус не сказав жодного нового слова; що все, що він промовляв, міститься у священних писаннях юдеїв. Як ця людина могла стати цілою віссю людства? Як це трапилося? Що відбулося? Це здається неймовірним.
Певною мірою вони мають рацію. Ісус не промовив жодного слова, яке не можна було б знайти у висловах старих вчителів. Ні, він не сказав жодного нового слова. Але не в цьому полягала його неповторність – його неповторність полягала у тому, як він це сказав. Не слово – а те, як він його висловив! У Старому Завіті постійно зустрічаєш вираз: «Господь сказав... Господь промовив…» Але це не є типовим для Ісуса; якщо Ісус говорить те саме, то він формулює це так: «Я говорю вам...», а не: «Господь...» Він є Господь. Старий Завіт каже: «Це говорить Господь». Ісус каже: «Я говорю вам...» Старі рабини бурмотять, а Ісус каже. Старі рабини мають запозичену славу, а Ісус – свою власну. Старі рабини говорять від імені авторитету, а Ісус – сам авторитет. У цьому колосальна різниця.
Кажуть, що одного разу вороги Ісуса послали якогось дужого чоловіка схопити його і привести до храму. Ісус навчав біля храму, зібрався натовп. Чоловік пішов туди, щоб схопити Ісуса, щоб ув'язнити його, але натовп був великий, і йому довелося проштовхуватися крізь натовп, щоб пройти до Ісуса. Це тривало деякий час. Поки він протискався, йому довелося мимоволі слухати, що казав Ісус. І коли він дібрався, то забув, навіщо прийшов. Тепер йому стала зрозуміла неможливість схопити Ісуса і він повернув назад.
Вороги запитали його: «Чому ти повернувся? Чому ти не схопив його?»
Він відповів: «Так, я хотів це зробити, але до мене дійшли його слова. І я мушу вам сказати: так, як говорить ця людина, – ще ніхто не говорив! Те, як він говорив, його авторитет, сила, з якою говорив, заволоділи мною. Я був загіпнотизований. Для мене стало неможливим схопити цю людину».
Ісус є кохання, любов. Кохання має свій власний авторитет, його авторитет не запозичений. Старі рабини і люди Старого Завіту – як місяць – запозичене, відбите світло. Ісус – сонце, він світить своїм власним світлом. Кохання має власний авторитет, а закон ніколи не має свого власного авторитету. Авторитет закону іде від авторитету Мойсея, Ману, Маркса. Авторитет закону йде від авторитету писання, традиції, угоди. Авторитет закону завжди йде від авторитету старого – він ніколи не буде свіжим та новим.
Кохання протилежне закону. Але якщо у тебе є кохання, ти можеш також відповідати і закону, тут немає жодної проблеми. Але тоді ти набагато більший від закону – ти в собі маєш щось від кохання.
Ти живеш у суспільстві, ти маєш дотримуватися правил. Вони є не більше, ніж «тримайся правої сторони», або «тримайся лівої сторони» – в них немає нічого підсумкового. Одні тільки правила, щоб тримати під контролем рух суспільства, бо інакше сам рух став би неможливим. Це добре там, де це доречно. Але не вір, що ти досяг би чогось, якби завжди дотримувався лівої чи правої сторони. Це, звичайно, добре там, де це необхідно робити, але це не дуже багато означає, – чого ти досяг? Так, твій рух буде здійснюватися найзручнішим для тебе, і для всіх, чином, – але чого ти досяг?
Будь-яка мораль, будь-який закон хороший, якщо він доречний, але цього далеко не достатньо. Необхідне кохання. Необхідна любов. Кохання, любов – це свого роду безумство, вони нелогічні, нераціональні.
– Свідчення, усвідомленість, медитація бачаться раптом усі разом як далекі та чисті ідеї дорослих перед потоком неприборканого дитячого поклоніння, яке мене наповнює, коли я слухаю, як Ви кажете про Ісуса. Моє доросле «я» каже: «Остерігайся, не піддавайся сльотливій, сонній сентиментальності – це всього-на-всього твоє дитяче християнське виховання». Але імпульсивна, пристрасна семирічна дитина охоче показала б язика дорослому і серйозному спіритуалісту. Яке ж моє справжнє «я»?
– Ні те, ні інше, – але питання поставив той, хто спостерігає і те й інше. Кожній людині не сім і не сімдесят років – скільки б їй не було. Вік не має значення, вік не відноситься до людини, до тебе. Ти – вічний: ти ні дитина, ні молодик, ні старий. Чому всі кажуть, що стара людина стає схожою на дитину, а самі про себе в середньому віці цього усвідомити, зрозуміти не можуть?
Повертайся завжди до того себе, хто свідчить, хто засвідчує, проникай все глибше і глибше в свої свідчення, – і тоді питання, скільки тобі років, стане зовсім неважливе, воно відпаде саме і ти можеш забути, якого ти року народження. Не давай встановитися у собі ніякому іншому ототожненню, крім ототожнення з дійсністю, – ні дитячому, ні дорослому, ніякому. Усі ототожнення є пута.
Повна свобода не укладається в жодному ототожненні. Навпаки – повна свобода лежить у неототожненні з усіма і кожним. Одного разу, коли будуть зруйновані всі твої ототожнення і вони спадуть із тебе, як непотрібний одяг, коли ти станеш абсолютно оголеним у своїй свободі, тоді ти й дізнаєшся, хто ти є насправді.
Насправді ви всі – боги у вигнанні. Лише стаючи свідком, ви згадаєте про те, хто ви є. Тоді зникають усі страждання, зникають злидні. Ви і є царство Боже.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015131
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2024
автор: Щєпкін Сергій