Ця ніч не зоряна, не ясна.
Відлуння грому. Небо злиться,
як Батько за непослух часто.
Цілиться у мене блискавиця.
Мені не страх дав імпульс в ноги.
Біль спогадів, нестерпна доза.
Втікаючи, замислююсь від кого?
Чи має сенс ховати сльози?
Біжу, без віддиху, щосили, вміло.
Несе мене у простір, невагому,
бо там, під зливою, осталось тіло.
Душа ж, спішить кудись, додому.
Було б до мене небо терпеливо,
за руку сон повів цією ніччю.
Так страшно обернутись, а важливо.
Ще раз побачити своє обличчя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015141
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2024
автор: Олеся ніжна